Уявіть: ви створили дизайн, зареєстрували авторське право на твір, отримали свідоцтво — а через кілька років дізнаєтеся, що ваш твір більше не охороняється законом. Саме така ситуація сталася з Державним підприємством «Поліграфічний комбінат «Україна», і вона докотилася аж до Верховного Суду, який 23 червня 2026 року виніс остаточне рішення.
Давайте розберемося, що ж трапилося і які уроки з цієї історії варто взяти на озброєння.
З чого все почалося
У 2015 році працівники ДП «Україна» розробили графічне зображення — дизайн бланка службового посвідчення для поліцейських та держслужбовців Національної поліції України. Підприємство передало розробку на затвердження Міністерству внутрішніх справ, і МВС затвердило зразок бланка спочатку наказом № 1573 від 14 грудня 2015 року, а згодом — наказом № 347 від 26 квітня 2017 року.
У лютому 2021 року ДП «Україна» звернулося до Укрпатенту і зареєструвало авторське право на цей твір, отримавши свідоцтво № 102874. На той момент підприємство вже кілька років успішно виготовляло бланки службових посвідчень для НПУ. Здавалося б, усе надійно.
Але в 2022–2023 роках ситуація змінилася. Національна поліція почала закуповувати бланки посвідчень не в ДП «Україна», а в його конкурента — Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат «Зоря». Останнє виготовляло продукцію, використовуючи той самий дизайн, затверджений наказом МВС № 347.
Тут важливий момент: авторське право на твір виникає з моменту його створення — це закріплено у статті 437 Цивільного кодексу України. Реєстрація лише засвідчує цей факт, але не створює саме право. Тож ДП «Україна» вирішило, що його права порушено, і подало позов до суду.
Чого вимагали сторони
Позивач — ДП «Україна» — просив визнати дії конкурента порушенням майнових авторських прав, заборонити використання твору без дозволу та стягнути майже 1,4 мільйона гривень упущеної вигоди. Логіка проста: ми створили дизайн, ми маємо свідоцтво, ніхто не давав дозволу на його використання — отже, наші права порушені.
У відповідь ДП «Зоря» подало зустрічний позов. Аргументація була такою: дизайн службового посвідчення затверджено наказом МВС — а це офіційний документ органу державної влади. А відповідно до статті 10 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (у редакції, чинній на час спірних правовідносин), офіційні документи не є об’єктами авторського права.
Іншими словами, ДП «Зоря» наполягало: те, що стало частиною державного акта, більше не може бути чиєюсь приватною власністю.
Як розвивалася справа в судах
Справу розглядали неодноразово. У серпні 2025 року Господарський суд міста Києва задовольнив первісний позов ДП «Україна» та відмовив у зустрічному. Суд першої інстанції виходив із того, що включення твору до наказу МВС не позбавляє його правової охорони — законодавство не передбачає такого механізму.
Але Північний апеляційний господарський суд у лютому 2026 року повністю перевернув ситуацію: відмовив у первісному позові та задовольнив зустрічний. Апеляція визнала свідоцтво про реєстрацію авторського права недійсним і постановила, що майнові права ДП «Україна» на твір відсутні.
Чесно кажучи, рішення апеляції справді було радикальним. І саме тому обидві сторони пішли до Верховного Суду.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд 23 червня 2026 року поставив крапку в цій заплутаній історії. І його позиція варта уваги кожного, хто працює з об’єктами інтелектуальної власності.
Перше. Суд підтвердив: затвердження дизайну службового посвідчення наказом МВС означає, що цей твір став невід’ємним структурним елементом офіційного документа. А офіційні документи органів державної влади не охороняються авторським правом — це прямо передбачено законом.
Ось ключова цитата з постанови: «У правовій державі затверджений уповноваженим органом зразок службового посвідчення не може бути об’єктом приватної власності або комерційних прав у спосіб, що обмежує державні інституції у його використанні для виконання своїх функцій». Логіка бездоганна: інакше одна юридична особа отримала б монополію, і держава залежала б від волі приватного власника.
Друге. У задоволенні первісного позову ДП «Україна» відмовлено — жодних порушень авторського права немає. Правова охорона твору припинилася, коли він набув статусу офіційного документа.
Третє. Але водночас Верховний Суд скасував рішення апеляції щодо зустрічного позову. Чому? Бо вимога про визнання недійсним свідоцтва — це неефективний спосіб захисту. Авторське право на твір виникає з факту створення, а не з реєстрації. Свідоцтво лише засвідчує авторство, і його недійсність нічого не змінює по суті.
Так само і вимога «визнати авторські майнові права відсутніми» — це не той інструмент, який підходить для такої ситуації. Якщо правова охорона припинилася через набуття твором статусу офіційного документа, то окремо констатувати «відсутність прав» не потрібно.
Четверте. Суд скоригував розподіл судових витрат. З ДП «Україна» на користь ДП «Зоря» стягнуто 123 494,70 грн витрат на професійну правничу допомогу та 35 000 грн витрат на експертизу.
Який практичний висновок
Ситуація, описана в цій справі, може здатися унікальною, але насправді вона має універсальне значення. Якщо ви створюєте дизайн, зображення чи будь-який інший твір, який потім затверджується як частина офіційного документа державного органу — ви втрачаєте правову охорону цього твору. Це не означає, що ви не можете ним користуватися, але ви більше не маєте виключних майнових прав, які можна протиставити іншим особам.
Саме тому в таких випадках варто заздалегідь укладати ліцензійні договори або договори про передачу прав до моменту офіційного затвердження — поки твір ще охороняється авторським правом. Проєкти офіційних символів і знаків до їх затвердження, до речі, розглядаються як твори й охороняються законом.
ДП «Україна» свого часу надало МВС дозвіл на копіювання документів «з метою підготовки проєктів актів Уряду», але цього виявилося недостатньо. Ситуація вийшла за межі підготовки проєктів — дизайн став повноцінним офіційним зразком, за яким роками виготовлялися службові посвідчення. І коли держава вирішила змінити постачальника, попередній розробник уже не міг цьому перешкодити через авторське право.
Справа № 910/19775/23 — яскрава ілюстрація того, що в праві інтелектуальної власності формальна реєстрація ще не гарантує абсолютного захисту. Іноді достатньо одного наказу міністерства, щоб усе змінилося.