Від’ємне значення з податку на прибуток – це не просто цифра у декларації. Для ТОВ «ЕХМ Україна» ця цифра дорівнювала 68,5 мільйонам гривень, які податкова спробувала викреслити одним повідомленням-рішенням. Справа № 640/4000/19 пройшла три кола судового розгляду, перш ніж Верховний Суд 16 липня 2026 року остаточно розставив крапки над «і».
І знаєте що? Платник вистояв.
З чого все почалося
Уявіть собі: компанія роками веде облік, подає звітність, проходить перевірки. А потім отримує акт, у якому контролюючий орган заявляє – ви завищили від’ємне значення об’єкта оподаткування податком на прибуток на 68 458 313 гривень. Сума, погодьтеся, не з тих, що можна просто проігнорувати.
Податкова інспекція провела планову виїзну перевірку ТОВ «ЕХМ Україна» за період із січня 2015-го по червень 2018 року. За результатами склали акт від 11 грудня 2018 року, а згодом винесли три податкові повідомлення-рішення. Одне з них – № 00000281402 – і стало каменем спотикання: ним позивачу зменшили суму від’ємного значення на ті самі 68,5 мільйона.
Платник пішов до суду. І ось тут починається справжня юридична драма.
Чотири епізоди однієї справи
Контролюючий орган побудував свої претензії на чотирьох ключових епізодах. Давайте розберемо кожен – без паніки, простими словами.
Перший епізод – курсові різниці. ТОВ «ЕХМ Україна» ще у 2012 році уклало контракт із турецькою компанією EHM MAGAZACILIK SANAYI VE TICARET A.S. на поставку домашнього текстилю. Умови прості: покупець оплачує товар протягом 180 днів після поставки. Але оплати йшли з затримками, борг висів у валюті, і на кожну дату балансу компанія відображала курсові різниці. Податкова вирішила, що це неправильно – мовляв, забудьте про курсові різниці на суму 43 351 465 гривень.
Колегія суддів, однак, ще у постанові від 18 березня 2021 року визнала: заборгованість за контрактом – це торговельна монетарна заборгованість. Перерахунок на дату балансу – не примха бухгалтера, а пряма вимога Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21. І саме так платник і діяв.
Другий епізод – інвентаризації. Тут ідеться про 19 773 019 гривень. Податковий орган стверджував, що компанія безпідставно списала товарно-матеріальні цінності за результатами інвентаризацій мовляв, накази оформлені з недоліками, не всі регістри бухобліку надані.
Але є нюанс. Податковий кодекс України у спірний період не містив окремої різниці, яка б зобов’язувала платника збільшити фінансовий результат саме через інвентаризаційні нестачі. Тож вирішальним було одне: чи довела податкова, що витрати – фікція? Суди відповіли: не довела. А самі лише зауваження до оформлення паперів не перекреслюють реального руху активів.
Третій епізод – майже мільйон ПДВ. Уточнюючий розрахунок, 997 482 гривні, податкові зобов’язання за пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України. Контролюючий орган наполягав: податкову накладну не зареєстровано в Єдиному реєстрі, отже, і витрат бути не може.
Але відсутність реєстрації накладної не дорівнює відсутності господарської операції. Якщо платник задекларував податкові зобов’язання у звітності – підстави для відображення суми в обліку є. Це не сподобалося податковій, однак переконати суд їм не вдалося.
Четвертий епізод – штрафи на користь нерезидента. За умовами того самого контракту № 001, у разі прострочення оплати продавець міг нарахувати 0,5% від суми боргу за кожен день, але не більше ніж за 365 днів. Набігло 4 336 347 гривень. Компанія визнала ці штрафи і відобразила у бухобліку.
Податкова апелювала до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 Податкового кодексу України: мовляв, витрати на користь нерезидента збільшують фінансовий результат до оподаткування. І тут ключовим стало питання: а чи є турецька компанія платником податку?
Що вирішив Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Гончарової І.А., Олендера І.Я. та Ханової Р.Ф. підтвердила: позивач надав лист податкової інспекції Стамбула, який засвідчує – компанія EHM MAGAZACILIK є резидентом Туреччини і сплачує податок на прибуток у своїй країні.
А тепер увага. Між Україною та Туреччиною діє Угода про уникнення подвійного оподаткування. І відповідно до пункту 3.2 статті 3 ПК України, якщо міжнародний договір встановлює інші правила – застосовуються саме вони. Платник подав документи, що підтверджують податкове резидентство нерезидента, як того вимагає пункт 103.2 статті 103 ПК України. Отже, обов’язку збільшувати фінансовий результат на суму штрафів просто не виникло.
Щодо решти епізодів Верховний Суд був лаконічним: суди першої та апеляційної інстанцій дослідили докази, виконали вказівки попередньої постанови, правильно застосували норми матеріального права. А касаційна скарга податкового органу – це, по суті, спроба переоцінити докази, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
Чому ця справа важлива для бізнесу
Передусім тому, що вона оголює системну проблему: податкові органи часто намагаються зменшити від’ємне значення з податку на прибуток, не обтяжуючи себе глибоким аналізом бухгалтерських даних платника. А суди щоразу нагадують – тягар доказування лежить на контролюючому органі.
Другий важливий момент стосується операцій із нерезидентами. Сама по собі наявність штрафів на користь іноземної компанії ще не означає автоматичного збільшення фінансового результату. Усе впирається у статус контрагента як платника податку. І якщо у вас є підтвердження його податкового резидентства – грайте за правилами міжнародного договору.
І нарешті, курсові різниці. Це не якась там технічна дрібниця, а повноцінний елемент обліку монетарної заборгованості. Відображати їх на дату балансу – не право, а обов’язок платника, що випливає з П(С)БО 21. І якщо заборгованість частково погашається, вона не перетворюється на магічний немонетарний інструмент.
Справа № 640/4000/19 наочно показує: коли позиція платника підкріплена первинними документами, регістрами бухобліку та здоровим глуздом, навіть третє коло судового розгляду не змінить результату. Податкова отримала відмову в задоволенні касаційної скарги, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2025 року залишилися без змін. Постанова Верховного Суду набрала законної сили з моменту прийняття і оскарженню не підлягає.