Закриття провадження у справі про банкрутство – це не обов’язково крах компанії. Інколи це, навпаки, шанс на друге життя для бізнесу, який тимчасово не впорався з боргами. Саме таку ситуацію розглядав Верховний Суд у справі № 926/3228/24, де власник товариства вирішив самотужки погасити борги компанії перед кредиторами – і зробив це навіть після того, як фірму вже визнали банкрутом.
Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік власника і закрили справу. Податкова служба з таким рішенням не погодилася й подала касаційну скаргу. Що вирішив Верховний Суд і чому ця справа важлива для кожного, хто має бізнес? Давайте розбиратися.
Суть конфлікту: про що сперечалися
У грудні 2024 року Господарський суд Чернівецької області відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс». Ініціатором виступило Головне управління ДПС у Чернівецькій області – компанія заборгувала понад мільйон гривень орендної плати за землю.
До реєстру вимог кредиторів згодом потрапили три кредитори: податкова служба Чернівецької області, податкова служба Закарпатської області та Чернівецька міська рада. Загальна сума боргу склала майже 2,4 мільйона гривень. З них основний борг – близько 1,95 мільйона, судовий збір – понад 43 тисячі, а решта – штрафи й пеня на суму трохи більше 392 тисяч гривень.
У червні 2025 року боржника визнали банкрутом і відкрили ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначили арбітражного керуючого, який провів інвентаризацію й не знайшов у компанії жодних активів – ні основних засобів, ні запасів, ні дебіторської заборгованості. Здавалося б, стандартний фінал: майна немає, борги є, фірма йде в небуття.
Але далі події розгорнулися несподівано.
Власник вирішив діяти
ОСОБА_1 – єдиний власник корпоративних прав ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс», чия частка в статутному капіталі становить 100%, – звернувся до ліквідатора із заявою: дайте мені реєстр кредиторів, я хочу погасити всі борги компанії. Крім штрафів і пені.
І він це зробив. Платіжними документами підтверджено: власник сплатив кредиторам усе – і основний борг (майже два мільйони гривень), і судовий збір. Непогашеними залишилися лише штрафні санкції – і то виключно тому, що закон у такій ситуації не вимагає їх сплачувати.
Після цього власник подав до суду клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство. Свою позицію він підкріпив не лише платіжками, а й письмовими поясненнями: після закриття справи планує інвестувати в компанію через надання позики або збільшення статутного капіталу.
Що каже закон
Тут важливий момент. Частина сьома статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства прямо передбачає: власник корпоративних прав боржника має право задовольнити всі вимоги конкурсних кредиторів згідно з реєстром, крім неустойки – тобто штрафу та пені. Якщо він це зробив – суд закриває провадження, а вимоги щодо неустойки вважаються погашеними автоматично. Про це господарський суд зазначає в ухвалі.
Крім того, пункт 5 частини першої статті 90 цього ж Кодексу України з процедур банкрутства дозволяє закривати справу на будь-якій стадії – і до визнання боржника банкрутом, і після. Жодних обмежень тут немає.
Інакше кажучи, законодавець свідомо створив механізм, який дозволяє власнику врятувати бізнес навіть тоді, коли ліквідаційна процедура вже запущена. Не треба продавати майно, не треба звільняти людей. Достатньо знайти гроші й розрахуватися з кредиторами по основному боргу та судовому збору.
Саме цей механізм і застосував ОСОБА_1.
Чому податкова була проти
Головне управління ДПС у Чернівецькій області навело два основні аргументи проти закриття провадження у справі про банкрутство.
Перший: погашення боргів – це ще не все. Потрібно, щоб у компанії було майно для продовження господарської діяльності. А за результатами інвентаризації в ТОВ «ВКФ «Екомонтажсервіс» не виявили жодних активів. Немає майна – немає сенсу закривати справу, вважали податківці.
Другий: на думку скаржника, суди неправильно застосували норми КУзПБ, а Верховний Суд досі не сформулював чіткого висновку щодо того, на якій саме стадії банкрутства можна використовувати механізм частини сьомої статті 41. Мовляв, потрібне розмежування: коли саме виникає підстава для закриття провадження – на стадії розпорядження майном чи вже в ліквідаційній процедурі.
Що відповів Верховний Суд
Колегія суддів Касаційного господарського суду відхилила обидва аргументи. І ось чому.
Щодо відсутності майна. Суд зазначив: це не перешкода для закриття провадження у справі про банкрутство. По-перше, закон дозволяє учаснику наділити товариство майном уже після закриття справи. По-друге, власник не просто пообіцяв інвестувати – він уже продемонстрував серйозність намірів, сплативши близько двох мільйонів гривень боргів. І по-третє, навіть без фізичних активів компанія може вести діяльність – скажімо, у будівництві, маючи відповідні дозволи й залучаючи підрядників із власними матеріальними ресурсами.
Щодо стадії банкрутства – Верховний Суд підкреслив: жодних обмежень у законі немає. Провадження можна закривати і до, і після визнання боржника банкрутом.
Крім того, суд нагадав простy, але важливу річ. Об’єктом процедури банкрутства є пасив – тобто борги. Якщо боргів більше немає, то й підстав для подальшого руху справи теж немає. Неможливо переходити до наступної судової процедури без боргового навантаження. Мета Кодексу України з процедур банкрутства досягнута: кредитори отримали свої гроші, компанія залишається живою.
Окремо суд відхилив посилання скаржника на порушення статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Аргументи податкової в цій частині виявилися суто декларативними – жодних конкретних доказів того, що суди неповно дослідили обставини чи неправильно оцінили докази, касаційна скарга не містила.
Що зі штрафами та пенею
Окремо варто зупинитися на долі неустойки. Податкова наполягала: 371 651,19 грн – це не просто пеня, а санкції за несплату податкового боргу та єдиного соціального внеску. Тож, можливо, вони не підпадають під правило автоматичного погашення.
Верховний Суд відповів чітко: КУзПБ не розрізняє види штрафів і пені за походженням, підставою чи способом нарахування. Якщо це неустойка – вона вважається погашеною після сплати основного боргу. І неважливо, чи йдеться про пеню за оренду землі, чи про штраф за несвоєчасну сплату ЄСВ.
Чому це важливо для бізнесу
Справа № 926/3228/24 показує: банкрутство – це не вирок. У власника завжди є можливість втрутитися й витягнути компанію навіть тоді, коли ліквідаційна процедура вже триває.
Механізм простий і не вимагає жодних надскладних юридичних конструкцій. Берете в арбітражного керуючого актуальний реєстр вимог кредиторів, сплачуєте всі основні борги й судовий збір, а неустойку ігноруєте – закон сам визнає її погашеною. Після цього суд закриває провадження. Жодного майна на балансі може не бути – це не проблема, якщо власник готовий інвестувати в бізнес після закриття справи.
І ще один практичний момент. Не варто недооцінювати значення реальних дій власника. У цій справі суди звернули увагу не лише на обіцянки інвестувати, а й на те, що ОСОБА_1 уже витратив близько двох мільйонів гривень на погашення боргів. Це переконало суддів: намір відновити бізнес – справжній, а не формальний.
Словом, якщо ваша компанія опинилася в процедурі банкрутства, не поспішайте ставити хрест на бізнесі. Можливо, варто спершу порахувати, чи вистачить ресурсів погасити основні борги кредиторів. Іноді це виявляється значно дешевше, ніж втратити компанію повністю.