Уявіть: людину засудили на 9 з половиною років за умисне вбивство. Захисник подає касаційну скаргу, у якій перераховує десятки порушень – від підроблених доказів до упередженого судді. Здавалося б, хоч один аргумент має вистрілити. Але Верховний Суд у справі № 944/5639/20 не погодився з жодним і залишив вирок без змін.
Давайте розберемося, що саме стверджував захист і чому ця касаційна скарга не спрацювала. Це чудова ілюстрація того, як українська касація перевіряє вироки – і чого від неї не варто очікувати.
Про що взагалі справа
У червні 2020 року на узбіччі дороги в смт Івано-Франкове на Львівщині сталася трагедія. Чоловік у стані алкогольного сп’яніння під час конфлікту завдав потерпілому кілька ударів тупими предметами в голову, а потім задушив його.
Яворівський районний суд у травні 2023 року визнав обвинуваченого винним за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України – умисне вбивство. Покарання: 9 років і 6 місяців позбавлення волі. Львівський апеляційний суд залишив вирок без змін. Далі – касація.
Аргумент перший: суддя був упередженим
Захисник наполягав, що вирок постановив незаконний склад суду. Головуючий, мовляв, не був безстороннім: спирався на недостовірні докази, не досліджував об’єктивно матеріали справи, а головне – у позапроцесуальний спосіб переглянув диск, наданий слідчою під час її допиту.
Верховний Суд відповів чітко. Незгода сторони з оцінкою доказів не доводить упередженість судді. Навіть процесуальні помилки, якщо вони є, автоматично не означають заангажованість. Суд послався на практику ЄСПЛ – зокрема, на справу «Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia».
Щодо перегляду диска – так, це було процедурне порушення. Але запис не долучили до справи, суд на нього не спирався, а сторона захисту отримала його копію. Отже, недостатньо підстав для сумніву в безсторонності.
Аргумент другий: слідчі не мали повноважень
Захист стверджував, що постанова про створення групи слідчих від 24 червня 2020 року була підробленою. Частина слідчих провела дії ще до офіційного включення до групи – отже, всі зібрані докази недопустимі.
Колегія суддів підійшла до цього прагматично. Коли поліція отримує інформацію про вбивство, Кримінальний процесуальний кодекс України та міжнародні зобов’язання держави вимагають швидкого розслідування. Слідчий, який прибув на місце злочину у складі чергової групи, не має зупиняти фіксацію слідів і чекати, поки керівник підпише постанову.
Суди встановили: обидва слідчі діяли з відома керівництва, а документ оформили тієї ж доби. Тому сам факт формальної неузгодженості в часі не має вирішального значення для допустимості доказів.
Аргумент третій: порушили право на захист
Затримання та особистий обшук відбулися без адвоката. Це, за логікою захисту, мало б зробити всі отримані докази недопустимими.
Верховний Суд нагадав свою позицію: затримання за статтями 207 або 208 КПК – це завжди несподівана подія. Відсутність захисника в цей момент не означає автоматичного порушення права на захист.
Крім того, жодних показань засудженого, отриманих під час затримання, не використали для доведення вини. А от речові докази – це зовсім інша історія. Тут Суд послався на практику ЄСПЛ у справі «Saunders v. the United Kingdom»: підхід до оцінки показань і речових доказів принципово різний. Речі існують незалежно від волі особи, і відсутність адвоката не впливає на їх допустимість.
Щоправда, Суд визнав, що особистий обшук провели за присутності осіб протилежної статі. Але це порушення не супроводжувалося приниженням гідності й не було настільки істотним, щоб тягнути недопустимість доказів.
Аргумент четвертий: обшуки без дозволу суду
Обшук автомобіля та гаража 24 червня 2020 року провели без ухвали слідчого судді. Проте стаття 233 Кримінального процесуального кодексу України дозволяє проникнення до володіння особи в невідкладних випадках – наприклад, коли є ризик знищення доказів.
Уже наступного дня слідча суддя надала дозвіл post factum. А обшук у гаражі взагалі відбувся в присутності дружини засудженого, яка сама відчинила приміщення й не заперечувала. За таких обставин Верховний Суд не побачив підстав визнавати докази недопустимими.
Аргумент п’ятий: зразки крові оформлені з порушеннями
Це питання може здатися суто технічним, але для захисту воно було принциповим. У протоколі відібрання зразків крові потерпілої не зазначили, який саме об’єм взяли, як забезпечили схоронність і чи опечатали конверти. Більше того – зразки направили експерту за підписом слідчої, яка навіть не брала участі в цій слідчій дії. На думку захисту, це робило недопустимими і самі зразки, і всі похідні висновки молекулярно-генетичних експертиз.
Суд першої інстанції не знайшов тут підстав для визнання доказів недопустимими – і Верховний Суд із цим погодився. Жодних ознак того, що ці недоліки протоколу призвели до істотного порушення прав засудженого або поставили під сумнів достовірність зразків, касація не побачила.
Аргумент шостий: фальсифікація доказів
Це найсерйозніше звинувачення. Захист стверджував, що поліцейські мали доступ до вилучених речей через неналежне пакування, а волосся та бейсболку потерпілої – підкинули.
І ось тут – ключовий момент щодо меж касаційного перегляду. За статтею 433 КПК Верховний Суд не досліджує докази, не встановлює обставини й не вирішує питання достовірності. Це робота судів першої та апеляційної інстанцій. І вони її зробили – навели мотиви, чому визнали спірні докази достовірними.
Іншими словами: Верховний Суд не сказав, що фальсифікації не було. Він сказав, що доводи захисту вже розглянули, оцінили й відхилили, а підстав сумніватися в цих висновках касація не бачить.
Чому не спрацювала апеляція
Захисник також скаржився, що апеляційний суд залишив без уваги підстави для скасування вироку та безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів.
Проблема в тому, що сторона захисту навіть не пояснила, які саме підстави проігнорували. А незгода з оцінкою доказів – це не привід для повторного дослідження за статтею 404 КПК. Апеляція не зобов’язана переглядати все заново лише тому, що комусь не сподобався результат.
30 червня 2026 року Верховний Суд ухвалив остаточне рішення: вирок Яворівського районного суду та ухвалу Львівського апеляційного суду залишити без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.
Ця справа добре ілюструє одну важливу річ: касація – це не третя спроба переконати суд у невинуватості. Це перевірка того, чи правильно застосували закон. І якщо суди попередніх інстанцій не припустилися істотних помилок – жодна, навіть найдетальніша касаційна скарга не змінить вироку.