Конфіскація майна — не автоматичний додаток до будь-якого вироку за тяжкий злочин. У справі № 442/4171/21 Верховний Суд нагадав: навіть якщо санкція статті Кримінального кодексу прямо передбачає конфіскацію як обов’язкове додаткове покарання, застосовувати її без доведеного корисливого мотиву не можна.
Давайте розберемося, що сталося і який урок із цієї історії варто винести.
Обставини справи: вечір 7 лютого 2021 року
ОСОБА_6 працював молодшим інспектором відділу нагляду та безпеки Дрогобицької виправної колонії № 40. Того вечора, близько 18:40, він відпросився у чергового — зі слів самого обвинуваченого, щоб вийти за межі установи й зателефонувати рідним. Повернувшись, перетнув лінію охорони, пройшов контрольно-пропускний пункт — і тут його зупинили працівники оперативного відділу.
Під час огляду в ОСОБА_6 виявили чотири шприци, заховані за поясом штанів. Кожен був заповнений подрібненою речовиною зеленого кольору. Експертиза Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС згодом підтвердила: це канабіс — особливо небезпечний наркотичний засіб. Загальна маса в перерахунку на суху речовину склала 38,2125 грама.
Колеги-оперативники викликали слідчо-оперативну групу. Огляд місця події провели того ж вечора, в кабінеті оперативників, у присутності понятих. ОСОБА_6 добровільно вказав на шприци, жодних зауважень до протоколу не висловив.
Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області 2 червня 2023 року визнав його винним у незаконному придбанні та зберіганні з метою збуту особливо небезпечних наркотичних засобів — тобто за частиною 2 статті 307 Кримінального кодексу України. Вирок: 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого. Львівський апеляційний суд 6 листопада 2023 року залишив це рішення без змін.
Позиція захисту: про що сперечалися
Захисник наполягав на кількох ключових моментах. По-перше, версія ОСОБА_6 полягала в тому, що він знайшов шприци неподалік установи й хотів передати їх оперативникам — жодного умислу на збут, тим більше з корисливих мотивів. По-друге, сторона захисту вказувала на процесуальні порушення: допит без захисника під час досудового розслідування, проблеми з оформленням огляду місця події, сумніви щодо підслідності справи.
Окремим блоком ішло питання про те, чи є молодший інспектор виправної колонії працівником правоохоронного органу. Захист стверджував, що ні — адже ця посадова особа не наділена владними повноваженнями застосовувати заходи примусу.
І найголовніше: захисник наполягав, що посилання на «корисливі мотиви» в судових рішеннях не відповідає фактичним обставинам. А без корисливого мотиву — який сенс у конфіскації?
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду 27 липня 2026 року розглянула всі доводи. Більшість із них відхилила. Доказова база — показання свідків, протоколи слідчих дій, висновки експертиз — витримала перевірку. Але одне зауваження захисту виявилося фатальним для вироку. Принаймні частково.
У чому суди помилилися: питання корисливого мотиву
Верховний Суд нагадав базову норму. Частина 2 статті 59 Кримінального кодексу України встановлює: конфіскація майна призначається за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Крім того, вона може бути застосована лише тоді, коли це прямо передбачено санкцією статті Особливої частини КК.
Що таке корисливий мотив у розумінні тієї ж статті 59? Це бажання винного отримати матеріальні блага для себе чи інших осіб, зберегти певні майнові права, уникнути витрат чи досягти іншої матеріальної вигоди. Тут важливий момент: таке бажання має бути доведене, а не просто припущене.
Санкція частини 2 статті 307 КК справді містить конфіскацію майна як обов’язкове додаткове покарання. Але формальна наявність такого покарання в тексті статті ще не означає його автоматичного застосування. Між цими двома пунктами стоїть вимога закону: доведи корисливий мотив.
І ось тут стався збій.
І суд першої інстанції, і апеляційний суд у своїх рішеннях згадували формулювання «з корисливих мотивів». Але Верховний Суд, проаналізувавши матеріали провадження, дійшов чіткого висновку: наявність корисливого мотиву у ОСОБА_6 під час придбання та зберігання наркотичних засобів фактично не встановлена.
Так, суди довели умисел на збут. Про це свідчили спосіб фасування речовини (чотири окремі шприци), її обсяг і той факт, що сам обвинувачений наркотиків не вживав — що підтверджено висновком медичного огляду. Але умисел на збут і корисливий мотив — не одне й те саме.
Збут сам по собі не завжди є корисливим. Теоретично наркотики можна передати безоплатно, в обмін на послугу чи керуючись іншими міркуваннями. І хоча в реальному житті наркозбут майже завжди пов’язаний із грошима, кримінальний закон вимагає доведення, а не припущень. Стандарт «поза розумним сумнівом» працює для кожного елемента складу злочину — і для суб’єктивної сторони також.
Верховний Суд виправив ситуацію. Посилання на вчинення злочину «з корисливих мотивів» виключив із судових рішень, а разом із ним прибрав і конфіскацію майна. Основний строк — 6 років позбавлення волі — залишився без змін.
Що ще важливого сказав Суд
Рішення у справі № 442/4171/21 містить кілька інших правових позицій, вартих уваги.
Перше: питання статусу працівника правоохоронного органу. Захист намагався довести, що молодший інспектор виправної колонії не є правоохоронцем у розумінні Кримінального процесуального кодексу України. Верховний Суд не погодився. Стаття 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» прямо згадує органи й установи виконання покарань серед правоохоронних органів. Посилання захисту на те, що конкретна посадова особа не застосовувала заходів примусу, не змінює її правового статусу.
Друге: підтверджено підхід до електронних доказів. Інформація про з’єднання абонента, надана оператором у вигляді файлу на DVD-R, є оригіналом електронного документа. Матеріальний носій — лише спосіб збереження, а зміст електронного документа може існувати на різних носіях, залишаючись ідентичним.
Третє: Суд звернув увагу на відсутність будь-яких скарг обвинуваченого на незаконні дії органів досудового розслідування. Це суттєво послабило позицію захисту в частині процесуальних порушень — адже якщо особу справді допитували з порушеннями, логічно було б оскаржити це ще на стадії слідства, а не лише під час касаційного перегляду.
І четверте: касаційний суд ще раз нагадав межі своїх повноважень. Він не досліджує докази заново, не встановлює фактичних обставин, не оцінює достовірність показань. Його завдання — перевірити правильність застосування норм матеріального та процесуального права.
Помилка, якої припустилися суди першої та апеляційної інстанцій, доволі типова: побачили обов’язкове додаткове покарання в санкції статті й автоматично його призначили. Але частина 2 статті 59 КК вимагає щоразу перевіряти, чи був злочин корисливим. Якщо мотив не встановлено — конфіскація майна не застосовується, навіть коли санкція статті кричить про зворотне. Саме тому колегія суддів постановила: судові рішення змінити, конфіскацію — виключити. Постанова остаточна й оскарженню не підлягає.