Що буває, коли незаконний обіг бурштину намагаються прикрити підробленими документами? Саме це питання опинилося в центрі уваги Верховного Суду, коли він розглядав справу №163/1570/21. Історія, про яку піде мова, – це не просто сухий судовий епізод. Показовий кейс про те, як працює логіка захисту, коли йдеться про бурштин, митницю та службове становище.
З чого все почалося
Уявіть собі: червень 2020 року, митний пост «Ягодин» на Волині. Автомобіль «Renault Master» прямує на виїзд з України. Під час огляду митники виявляють бурштин-сирець загальною масою понад 115 кілограмів. Ринкова вартість – майже 450 тисяч гривень. Документи, що підтверджували б законність походження цього каміння, викликають серйозні сумніви.
За кермом – водій, а от організатором усього процесу, за версією слідства, виявився генеральний директор ТзОВ «Український Бурштиновий Дім». Саме він, як встановили суди, у невстановлений час і за невстановлених обставин придбав цей бурштин, після чого зберігав його в офісі товариства у Рівному.
Далі – цікавіше. Щоб продати бурштин за кордон, директор 10 червня 2020 року уклав договори з литовськими компаніями. А от із документами про походження товару довелося «попрацювати» окремо.
Як «малювали» законність
Схема була досить винахідливою. Директор домовився з керівником Товарної біржі «Українсько-Китайська бурштинова біржа» про закупівлю бурштину-сирцю. Отримав скановані копії договорів і рахунків – уже підписані та з печаткою. А далі, не маючи наміру реально виконувати ці договори, за допомогою комп’ютера вніс зміни до отриманих рахунків. Так з’явилися видаткові накладні №21-20 та №22-20 від 10 червня 2020 року – документи, яких насправді біржа ніколи не видавала.
Але це ще не все. Для митного оформлення потрібні були висновки Державного гемологічного центру України. Директор звернувся туди, проте додав до заявки копію старого договору №11-19 від 30 вересня 2019 року – того, що вже був реалізований і жодного стосунку до цієї партії бурштину не мав. Отримавши висновки, він знову «підкоригував» їхній зміст: вписав у графу про супровідні документи ті самі підроблені накладні.
17 червня 2020 року весь цей пакет «документів» передали агенту з митного оформлення. Той подав їх на митницю, і до митних декларацій потрапили неправдиві відомості. Утім, як ми вже знаємо, виїхати за кордон бурштину не судилося.
Що вирішили суди
Локачинський районний суд Волинської області 13 грудня 2022 року визнав директора винним одразу за двома статтями Кримінального кодексу України:
- за ч. 3 ст. 240-1 КК – незаконне придбання, зберігання та збут бурштину в значних розмірах;
- за ч. 1 ст. 366 КК – службове підроблення документів.
За першою статтею суд призначив 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. За другою – штраф у розмірі 51 000 гривень із позбавленням права обіймати певні посади на 2 роки. Після поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання склало 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Але тут же суд застосував ст. 75 КК і звільнив засудженого від відбування основного покарання з іспитовим строком 3 роки.
І захист, і прокурор подали апеляційні скарги. Рівненський апеляційний суд 10 листопада 2025 року частково змінив вирок: перерахував штраф за ч. 1 ст. 366 КК відповідно до редакції закону, що діяла на момент вчинення злочину (4 250 грн замість 51 000), і звільнив від цього покарання через закінчення строків давності. В решті вирок залишився без змін.
Чому сторони пішли до Верховного Суду
Засуджений подав касаційну скаргу з вимогою повністю закрити провадження через відсутність події та складу злочину. Його аргументи зводилися до кількох ключових пунктів.
По-перше, він стверджував, що суди так і не встановили, коли, де і як саме він придбав бурштин. На його думку, без цих даних немає події злочину – є лише припущення.
По-друге, захист наполягав: суди переклали тягар доказування на обвинуваченого. Мовляв, відсутність документів про законне походження бурштину автоматично прирівняли до доведеності його незаконного походження. А це вже порушення презумпції невинуватості.
По-третє, засуджений указував на суперечність: для ст. 366 КК його розглядали як службову особу, а для ст. 240-1 КК – як фізичну. Така «подвійна» кваліфікація, на його думку, є неправильною.
Були й інші доводи: про невстановлення умислу та мети збуту, про безпідставне звільнення від покарання за ст. 366 КК без його згоди, про формальний розгляд справи апеляційним судом.
Прокурор же у своїй скарзі напирав на м’якість вироку. На його думку, апеляційний суд безпідставно залишив у силі звільнення від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши підвищену суспільну небезпеку злочину. До того ж прокурор звернув увагу на помилку з конфіскацією майна.
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ретельно проаналізувала всі доводи. І ось ключові моменти її позиції.
Щодо невстановлення часу й місця придбання бурштину. Суд нагадав: засуджений сам приховав цю інформацію від слідства та суду. Він нічого не пояснив і не надав жодних доказів того, що бурштин був придбаний до введення в дію ст. 240-1 КК (яка з’явилася в кодексі згідно із Законом №402-IX від 19 грудня 2019 року). Натомість суди встановили достатню сукупність обставин: предмет злочину, спосіб дій, часові межі, маршрут перевезення, обставини вилучення.
Щодо презумпції невинуватості. Верховний Суд підкреслив: висновок про незаконність обігу бурштину ґрунтувався не лише на відсутності документів. Суди спиралися на доведені факти підроблення накладних і висновків гемологічного центру, на узгоджені показання свідків, на письмові докази. Це не перекладання тягаря доказування, а оцінка всієї сукупності доказів обвинувачення.
Щодо «подвійного» статусу. Тут усе просто: суб’єктом злочину за ст. 240-1 Кримінального кодексу України є фізична особа. Те, що ця фізична особа водночас має статус службової та використовує службове становище, жодним чином не суперечить закону. Це не «подвійна» кваліфікація, а нормальне застосування двох різних статей.
Щодо звільнення від покарання за ч. 1 ст. 366 КК без згоди засудженого. Тут важливий нюанс. Апеляційний суд застосував не звільнення від кримінальної відповідальності (яке справді потребує згоди особи), а звільнення від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК. Це різні правові інститути. Коли строки давності спливли, а особа не визнає вину, суд зобов’язаний призначити покарання, а потім звільнити від нього – без жодної згоди.
Нюанс із конфіскацією, про який варто знати
Окремо Верховний Суд звернув увагу на технічну, але важливу помилку. Річ у тім, що санкція ч. 3 ст. 240-1 КК справді передбачає конфіскацію майна як додаткове покарання. Однак ст. 77 КК прямо забороняє застосовувати цей вид покарання, якщо особу звільнено від відбування основного покарання з випробуванням.
Суди обох інстанцій цього не врахували – призначили конфіскацію і водночас звільнили від позбавлення волі. Проте Верховний Суд не став через це скасовувати рішення, оскільки сторони можуть звернутися до місцевого суду за роз’ясненням порядку виконання вироку – це передбачено статтями 537 і 539 КПК.
Обидві касаційні скарги – і засудженого, і прокурора – Верховний Суд залишив без задоволення. Вирок Локачинського районного суду та ухвала Рівненського апеляційного суду залишилися без змін. Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Кейс цікавий передусім тим, як у ньому перетнулися одразу кілька правових інститутів: незаконний обіг бурштину, службове підроблення, презумпція невинуватості, звільнення від покарання за давністю, правила призначення конфіскації. Кожен із цих елементів отримав чітку оцінку найвищої судової інстанції.
І, мабуть, головний практичний урок для тих, хто стежить за судовою практикою у справах про незаконний обіг бурштину: якщо ви приховуєте від слідства інформацію про походження каміння, це не зупиняє суд. Відсутність ваших пояснень не створює «дірку» в доказовій базі – вона заповнюється іншими доказами, які в сукупності формують переконання поза розумним сумнівом. А це і є той стандарт, якого вимагає кримінальний процес.