Неправомірна вигода у розмірі 5000 доларів, ключовий свідок із трансплантованим серцем і знищені через воєнний стан документи – Верховний Суд все одно залишив обвинувальний вирок без змін. Постанова у справі № 344/6474/22 розкриває одразу кілька важливих правових позицій, які варто знати і стороні захисту, і обвинуваченню.
Що сталося
Історія почалася у грудні 2021 року в Івано-Франківську. Начальник сектору міжнародного поліцейського співробітництва – майор поліції – вимагав у громадянина Білорусі 8000 доларів США. Пізніше сума зменшилася до 5000. За ці гроші він обіцяв дати позитивну рекомендацію міграційній службі – без неї іноземець не зміг би отримати посвідку на постійне проживання в Україні.
Коли чоловік вагався, поліцейський почав телефонувати й писати у WhatsApp із погрозами. Його посада, мовляв, дозволяє не лише допомогти, а й скасувати вже виданий дозвіл. У січні 2022 року, діючи під контролем правоохоронців, заявник передав обумовлену суму – і одразу після цього майора затримали.
Суд першої інстанції визнав його винним за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України. Вирок – 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна та позбавленням спеціального звання. Апеляція залишила рішення без змін. Далі справа пішла до касації.
Головна проблема: свідка допитали без захисту
Чи не найгостріше питання, яке постало перед Верховним Судом, стосувалося показань самого заявника. Чоловік мав тяжке захворювання серця, переніс трансплантацію, і лікарі категорично заборонили йому брати участь у судових засіданнях – це загрожувало життю.
Слідчий суддя допитав його ще на стадії досудового розслідування за процедурою статті 225 Кримінального процесуального кодексу України. Захист повідомили про час і місце допиту. Але ні адвокат, ні сам обвинувачений не прийшли. А коли справа дійшла до суду, вони заявили: показання недопустимі, бо ми не змогли провести перехресний допит.
Верховний Суд нагадав: стаття 23 Кримінального процесуального кодексу України прямо передбачає – допит у порядку статті 225 і є тим самим «випадком, передбаченим Кодексом», коли показання можна приймати без безпосередньої присутності свідка в залі. Сторона захисту мала можливість поставити запитання ще тоді, на досудовому етапі, але не скористалася нею.
Колегія суддів проаналізувала три ключові критерії: чи були поважні причини для відсутності свідка, чи були його показання єдиною підставою для засудження, і чи мав захист достатні процесуальні гарантії. За всіма трьома пунктами Суд дійшов висновку, що право на справедливий суд не порушене.
До речі, цікава деталь: захист посилався на те, що не зміг перевірити версію про провокацію злочину. Але в апеляційній скарзі цей аргумент навіть не піднімався – засуджений взагалі заперечував сам факт отримання грошей, а не говорив про провокацію. Як можна скаржитися на неможливість довести те, що ти навіть не намагався доводити?
Чи мав поліцейський повноваження впливати на посвідку
Окремий блок аргументів захисту стосувався службових повноважень. Логіка була такою: рішення про видачу посвідки ухвалює міграційна служба, а не поліція. Тож майор не міг ні допомогти, ні нашкодити.
Але суди першої та апеляційної інстанцій – і Верховний Суд із ними погодився – подивилися на ситуацію інакше. Обвинувачений вимагав неправомірну вигоду не за саму посвідку, а за надання міграційній службі висновку про відсутність перешкод для імміграції. І це рішення було цілком у межах його компетенції.
Працівники міграційної служби підтвердили в суді: відповідь сектору міжнародного поліцейського співробітництва – офіційний документ, і негативний висновок є підставою для відмови. Тож вплив на долю іноземця був цілком реальним. Іншими словами, неправомірна вигода тут була платою за дію, яку службова особа могла реально вчинити в силу своєї посади.
До речі, те, що працівники міграційної служби мали прямий доступ до баз Інтерполу, жодним чином не спростовує цього висновку. Посадова інструкція начальника сектору та підзаконні акти чітко окреслювали його повноваження – і суди обґрунтовано визнали його службовою особою в розумінні Кримінального кодексу України.
Що з протоколом негласних слідчих дій
Ще один камінь спотикання – протокол контролю за вчиненням злочину. Частину документів і електронних носіїв знищили після введення воєнного стану. Захист наполягав: без оригіналів носіїв протокол не може бути допустимим доказом.
Верховний Суд подивився на це прагматично. Чесно кажучи, тут важливий один нюанс. Так, протокол містив опис зустрічі, під час якої нібито передали гроші. Але сам засуджений у суді підтвердив: я зустрічався з тим чоловіком саме того дня і саме в тому місці, і телефонував йому теж. Заперечував він лише факт передачі коштів.
А цей факт підтверджувався іншими доказами, допустимість яких ніхто не оскаржував – протоколом огляду грошових коштів, протоколом огляду місця події, протоколом освідування. Усі ці документи мають незалежне від спірного протоколу джерело. Навіть якщо прибрати оскаржений документ із доказової бази, загальна картина не змінюється.
Повторне дослідження доказів: чому апеляція відмовила
Захисники просили апеляційний суд повторно дослідити докази, але отримали відмову. І тут Верховний Суд нагадав просте правило: частина 3 статті 404 Кримінального процесуального кодексу України вимагає повторного дослідження лише тоді, коли суд першої інстанції дослідив обставини неповно або з порушеннями. Якщо ж апеляція не ставить під сумнів достовірність доказів – підстав для повторного дослідження немає.
Захист у касаційній скарзі так і не пояснив, які саме обставини перша інстанція пропустила. А без конкретики клопотання про повторне дослідження перетворюється на формальність.
Історія справи № 344/6474/22 – гарна ілюстрація того, як працює принцип «поза розумним сумнівом». Не кожен процесуальний недолік автоматично руйнує обвинувачення. Сукупність незалежних доказів іноді переважує навіть тоді, коли один із елементів викликає запитання. Вимагання неправомірної вигоди – це злочин, де рідко буває ідеальна доказова база, і судам доводиться оцінювати всю картину в комплексі. А головне – якщо сторона мала можливість реалізувати своє право, але свідомо нею не скористалася, посилатися на це потім як на порушення не вийде.