У вівторок, 11 серпня, російська армія завдала удару по центральному ринку у Слов’янську. Щонайменше четверо цивільних отримали поранення. Це черговий акт терору, який має не лише людський вимір, а й чітку правову кваліфікацію.
Коли говорять про такі атаки, часто звучить слово “трагедія”. Але юрист скаже інакше: це порушення норм міжнародного гуманітарного права. Простими словами – воєнний злочин. Давайте розберемося, чому саме.
Що сталося у Слов’янську 11 серпня
За інформацією голови Донецької обласної військової адміністрації Вадима Філашкіна, удар стався близько опівдня. Це важлива деталь. Саме у цей час центральний ринок максимально наповнений людьми. Продавці, покупці, пенсіонери, матері з дітьми – усі вони перебували там у справах, жодним чином не пов’язаних із військовими діями.
Філашкін підкреслив: постраждали цивільні. Щонайменше четверо людей дістали поранення. І це тільки ті дані, які вдалося підтвердити одразу після обстрілу. Кількість жертв, на жаль, могла бути більшою.
Чому удар по ринку – це воєнний злочин
Міжнародне гуманітарне право (або, як його ще називають, право збройних конфліктів) встановлює кілька фундаментальних принципів. Один із головних – розрізнення. Тобто воюючі сторони зобов’язані завжди розрізняти цивільне населення та комбатантів, а також цивільні об’єкти та військові цілі.
Центральний ринок – це беззаперечно цивільний об’єкт. Там не розміщуються військові, не зберігається зброя, не плануються операції. Відповідно до статті 52 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій, напади мають бути суворо обмежені військовими об’єктами. Удар по місцю скупчення цивільних – це пряме порушення цієї норми.
Крім того, такі дії підпадають під визначення невибіркових атак. Тобто таких, які не спрямовані на конкретний військовий об’єкт або застосовуються методами, що не дозволяють обмежити їх вплив. Як результат – страждають люди, яких війна взагалі не мала б торкатися.
Яка відповідальність передбачена за такі дії
Тут важливий момент. Національне законодавство України кваліфікує подібні обстріли за статтею 438 Кримінального кодексу – порушення законів та звичаїв війни. Ця стаття охоплює широкий спектр діянь: від жорстокого поводження з цивільним населенням до нападів на населені пункти, що не обороняються.
Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. А якщо такі дії призвели до загибелі людей – аж до довічного ув’язнення. І це лише на рівні українського правосуддя.
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі теж має відповідні інструменти. Напади на цивільне населення або цивільні об’єкти, згідно з Римським статутом, є воєнним злочином. І строки давності до таких злочинів не застосовуються. Це означає, що винні можуть бути притягнуті до відповідальності навіть через десятиліття.
Як фіксують такі злочини
Кожен обстріл цивільної інфраструктури, кожен удар по житлових кварталах чи ринках – це епізод, який має бути задокументований. Правоохоронні органи України працюють на місцях одразу після атаки: збирають уламки снарядів, опитують свідків, проводять судово-медичні експертизи.
Крім того, до роботи залучаються міжнародні організації. Вони незалежно фіксують докази, які потім можуть бути використані в національних і міжнародних судах. І тут кожен свідок, кожен збережений фрагмент відео з місця події може стати вирішальним доказом.
Чому такі удари продовжуються
Росія систематично ігнорує норми міжнародного права. Удари по цивільній інфраструктурі, ринках, вокзалах, лікарнях – це свідома тактика. Вона розрахована на залякування мирного населення, створення атмосфери безвиході та тиску на українське суспільство.
Ключове, що варто розуміти: жодних військових цілей на центральному ринку Слов’янська не було і не могло бути. Це не помилка, не прикрий збіг обставин. Це цілеспрямована атака на людей, які просто прийшли купити продукти у вівторок опівдні.
Практичний бік питання для постраждалих
Люди, які отримали поранення внаслідок обстрілу, мають право на відшкодування. По-перше, це компенсації від держави за програмами підтримки постраждалих від воєнних дій. По-друге, у майбутньому вони зможуть претендувати на репарації від країни-агресора через міжнародні судові механізми.
Звісно, це довгий шлях. Зате кожен зафіксований випадок, кожен рапорт правозахисників, кожна новина про обстріли працює на те, щоб цей механізм невідворотності покарання запрацював повною мірою. Доказова база формується щоденно.
Світ поступово звикає до новин із українських міст. Але право не має звикати. Кваліфікація таких ударів як воєнних злочинів – це не просто юридична формальність. Це спосіб захистити цивільне населення хоча б на рівні майбутнього правосуддя. Бо те, що сталося 11 серпня у Слов’янську, не може бути забуте чи списане на обставини війни.