Оскарження продовження строку досудового розслідування – тема, яка регулярно спливає в роботі адвокатів, коли досудове розслідування затягується, а слідчий суддя продовжує його строки. Верховний Суд у справі № 750/1242/26 поставив крапку в одному з таких спорів, і його висновки варто знати кожному, хто стикається з кримінальним провадженням.
14 липня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила рішення, яке чітко окреслило межі оскарження ухвал слідчого судді. Давайте розберемося, що саме сталося і чому ця постанова важлива.
Суть спору: що намагався оскаржити захисник
У лютому 2026 року слідчий суддя Деснянського районного суду міста Чернігова задовольнив клопотання слідчого та продовжив строк досудового розслідування до чотирьох місяців – тобто до 10 квітня 2026 року. Йшлося про кримінальне провадження за підозрою у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, передбаченої частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України.
Захисник підозрюваної не погодився з таким рішенням і подав апеляційну скаргу. Але суддя Чернігівського апеляційного суду навіть не став відкривати провадження – одразу відмовив. Причина проста: частина 9 статті 295-1 Кримінального процесуального кодексу України прямо каже – ухвала слідчого судді про продовження строку досудового розслідування оскарженню не підлягає.
Здавалося б, усе очевидно. Норма сформульована однозначно, жодних винятків не передбачено. Але захисник вирішив іти до кінця й подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Чому захисник вважав відмову незаконною
Аргументи сторони захисту були досить розгорнутими і, треба визнати, не позбавленими логіки. По-перше, захисник наполягав: Кримінальний процесуальний кодекс України не містить прямої заборони на оскарження таких ухвал. Мовляв, є лише перелік рішень, які можна оскаржити, але це не означає автоматичної заборони для всього іншого.
По-друге, він посилався на правові висновки Об’єднаної палати та Великої Палати Верховного Суду. Суть цих висновків така: якщо слідчий суддя ухвалив рішення, яке взагалі не передбачене кримінальним процесуальним законом, то його можна оскаржити, навіть якщо прямої вказівки в Кодексі немає. Логіка тут зрозуміла: не можна залишати без перегляду рішення, якого в законі взагалі не існує.
І по-третє, був доволі цікавий процесуальний аргумент. Слідчий суддя продовжив строк досудового розслідування одразу з двох до чотирьох місяців. Але ж за законом спочатку прокурор мав продовжити його до трьох місяців, і лише потім слідчий суддя міг розглядати питання про подальше продовження. Захисник стверджував: суддя фактично виконав роботу прокурора, на яку не мав повноважень, тобто вийшов за межі своєї компетенції.
Окремо сторона захисту вказувала на незаконний склад суду в апеляції. За версією захисника, суддя Чернігівського апеляційного суду раніше брав участь у цьому ж провадженні під час розгляду іншої апеляційної скарги, а отже, мав би взяти самовідвід відповідно до частини 1 статті 76 КПК.
Що відповів Верховний Суд
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду розібрала всі доводи й визнала їх безпідставними. І ось чому.
Передусім Суд нагадав базову річ: стаття 129 Конституції України гарантує апеляційний перегляд справи загалом, а не кожного окремого судового рішення в межах провадження. Саме КПК визначає, які рішення слідчих суддів можна оскаржити, а які – ні. І це не прогалина в законі, а свідома позиція законодавця, спрямована на те, щоб досудове розслідування не буксувало через нескінченні оскарження.
Інакше кажучи, конституційне право на оскарження не є абсолютним – воно реалізується в тих межах і в тому порядку, які визначає галузеве законодавство. Кримінальний процесуальний кодекс України такі межі встановлює досить жорстко, і це не випадковість.
А тепер уважно: частина 3 статті 392 КПК говорить, що в апеляційному порядку оскаржуються ухвали слідчого судді лише у випадках, прямо передбачених Кодексом. І частина 9 статті 295-1 КПК встановлює чітку заборону – ухвала про продовження строку досудового розслідування не підлягає оскарженню. Тут не може бути подвійного тлумачення. Сказано «не підлягає» – значить не підлягає. Отже, оскарження продовження строку досудового розслідування, коли ухвала постановлена за статтею 295-1 КПК, просто не передбачене законом – і жодна аналогія тут не допоможе.
Щодо посилань на практику Великої Палати – Верховний Суд пояснив, чому вони тут не працюють. Ті висновки стосувалися ситуацій, коли слідчий суддя ухвалював рішення, взагалі не передбачене кримінальним процесуальним законом. Наприклад, коли суддя виходив за межі своєї компетенції і створював якусь нову, невідому КПК ухвалу. А в цій справі ухвала була постановлена саме в порядку статті 295-1 КПК – тобто в межах процедури, яку закон прямо регулює. Різниця принципова, і захисник її, схоже, не врахував.
Крім того, Суд послався на постанову Об’єднаної палати Касаційного кримінального суду від 7 жовтня 2024 року у справі № 755/6898/21. Там сформульовано важливий висновок: якщо строк досудового розслідування замість прокурора продовжив слідчий суддя – це навіть краще для захисту прав учасників. Чому? Бо судовий контроль на стадії досудового розслідування є підвищеною гарантією дотримання прав і свобод. Іншими словами, якщо вашу справу контролює суддя, а не прокурор – це плюс, а не мінус.
Щодо незаконного складу суду – колегія суддів також не знайшла підтвердження цьому доводу. У матеріалах провадження просто не було заяви про відвід судді. А сам факт того, що суддя раніше розглядав інше процесуальне питання в цьому ж провадженні, не означає його повторної участі в розумінні частини 1 статті 76 КПК. Попередній розгляд стосувався зовсім іншого питання і не включав оцінки винуватості особи.
Що це означає на практиці
Отже, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без змін. Строк досудового розслідування залишився продовженим, і жодних підстав для його скасування Суд не побачив.
Ключове розмежування, яке варто мати на увазі, – це різниця між рішенням, ухваленим у передбаченій законом процедурі, і рішенням, якого закон узагалі не знає. У першому випадку оскарження продовження строку досудового розслідування неможливе, у другому – відкривається вузьке вікно для апеляції. Саме на це вікно й орієнтувалася сторона захисту, але безуспішно.
Для адвокатів це означає, що основний фокус уваги має бути на стадії розгляду клопотання слідчим суддею. Якщо ви не переконали суддю в недоцільності продовження строку, апеляція вам уже не допоможе – закон цього не дозволяє. Усі аргументи про недоцільність, необґрунтованість чи передчасність продовження треба висловлювати одразу, в суді першої інстанції. Практика показує: судді більш схильні прислухатися до аргументів про необґрунтованість підозри чи затягування слідства, ніж до формальних процесуальних заперечень.
Крім того, варто зважати на позицію Суду щодо судового контролю: якщо слідчий суддя продовжив строк замість прокурора, це не порушення, а додаткова гарантія. Отже, будувати захист на цьому аргументі – справа безперспективна.
Справа № 750/1242/26 стала черговим нагадуванням про те, що кримінальний процес має чіткі межі оскарження. Розширювати їх через аналогію чи загальні міркування про справедливість Верховний Суд не готовий. І це, чесно кажучи, зрозуміло – інакше судова система просто потонула б у нескінченних оскарженнях кожного процесуального рішення, а досудове розслідування перетворилося б на безкінечний судовий марафон.