Необхідна оборона – це право кожного захищати себе, своїх близьких і своє житло. Але що робити, коли межа між самозахистом і злочином стає надто тонкою? Саме над цим питанням змушений був розбиратися Верховний Суд у справі № 354/924/23, яка почалася з дружньої вечірки, а закінчилася пострілом і смертю.
Що сталося тієї ночі
15 січня 2023 року, близько другої ночі. Компанія зібралася в квартирі ОСОБА_9 – святкували день народження його дружини. Серед гостей був і ОСОБА_11, друг дитинства господаря. Алкоголь, розмови, а потім – конфлікт, який переріс у бійку просто в коридорі квартири.
Свідок ОСОБА_12, який був там, розповів: він витягнув ОСОБА_11 із квартири в зовнішній коридор. Двері за ними зачинили. Обидва залишилися без верхнього одягу та взуття – речі, телефон і взуття потерпілого лишилися всередині. Ситуація, погодьтеся, вже неприємна. Але далі стало гірше.
ОСОБА_11, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, схопив табуретку й вибив нею декоративне віконце у вхідних дверях. Кричав, стукав, вимагав віддати речі. Що зробив ОСОБА_9? Пішов у спальню, взяв обріз карабіна і без жодного попередження вистрілив через дверний отвір. Куля влучила у верхню ліву частину грудної клітки. ОСОБА_11 помер у кареті швидкої.
Перша інстанція: вісім років за вбивство
Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у червні 2025 року визнав ОСОБА_9 винним одразу за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) – 8 років позбавлення волі, і ч. 1 ст. 263 (незаконне зберігання зброї) – 5 років. Шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточний строк склав 8 років.
Здавалося б, усе логічно. Конфлікт, постріл, смерть – і заслужене покарання. Але далі в гру вступив апеляційний суд – і картина різко змінилася.
Апеляція: необхідна оборона чи її імітація?
Івано-Франківський апеляційний суд у листопаді 2025 року скасував вирок у частині вбивства. Провадження за ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України закрили. Чому? Суд вирішив, що ОСОБА_9 діяв у стані необхідної оборони.
Логіка апеляції виглядала так. По-перше, потерпілий був п’яний і агресивний. По-друге, засуджений зачинився у квартирі з дружиною та малолітніми дітьми – намагався уникнути конфлікту. По-третє, ОСОБА_11 трощив двері, кричав і цілеспрямовано намагався проникнути всередину. По-четверте, інші заходи – виклик поліції, прохання до родичів заспокоїти нападника – не дали результату.
На перший погляд – струнка конструкція. Але Верховний Суд побачив у ній серйозні тріщини.
Верховний Суд: «передчасно»
Колегія суддів Касаційного кримінального суду визнала висновки апеляції передчасними. І ось чому.
Стан необхідної оборони не можна встановити лише на підставі окремих фактів – потрібен комплексний аналіз усіх обставин. А цього апеляційний суд, на думку касаційної інстанції, не зробив.
Перше, на що звернули увагу: бійка почалася в квартирі, а закінчилася тим, що потерпілого і свідка вивели назовні. Після цього двері зачинили на ключ. І отут ключове питання – чи існувала реальна загроза насильницького вторгнення після того, як двері були замкнені? Розбите віконце – це, звісно, неприємно. Але чи міг ОСОБА_11 через отвір розміром 98 на 16 сантиметрів, ще й оздоблений декоративною ковкою, реально відчинити броньовані двері зсередини? Відповіді на це запитання матеріали справи не містять.
Друге: свідок ОСОБА_12 стверджував, що потерпілий стукав і вимагав віддати його речі – телефон, взуття, верхній одяг. Надворі січень, ніч, людина без взуття і куртки. Чи була його агресія спрямована на напад, а не на спробу повернути своє? Цю версію теж ніхто серйозно не перевірив.
Третє: поведінка самого засудженого після пострілу. Він не викликав швидку, не намагався допомогти пораненому. Заховав зброю і ліг спати, усвідомлюючи, що його дії могли призвести до смерті. Чи схоже це на поведінку людини, яка щойно захистила свою сім’ю від неминучої загрози? Мабуть, ні.
Крім того, засуджений і потерпілий були друзями з дитинства. Це не просто біографічна деталь – це контекст, який апеляція проігнорувала. Як і те, що потерпілий не висловлював погроз ні засудженому, ні членам його сім’ї.
Що має перевірити апеляція при новому розгляді
Верховний Суд чітко окреслив коло питань, які залишилися без відповіді. Чи справді існувала загроза насильницького вторгнення після того, як двері були замкнені? Чи міг потерпілий фізично відчинити броньовані двері через розбите віконце? Які саме заходи вжив засуджений до пострілу і чи достатньо часу пройшло, щоб вони могли спрацювати? Чи була взагалі необхідність стріляти в бік потерпілого, а не, скажімо, вгору або в підлогу як попередження?
Суд також повинен оцінити всі докази комплексно, а не вибірково. Те, що потерпілий був у стані сп’яніння, саме по собі не дає індульгенції на застосування зброї. Так само як і сам факт розбитого віконця не є автоматичним дозволом стріляти на ураження. Інакше кажучи, необхідна оборона – це не ярлик, який можна повісити на будь-який конфлікт із вибитими дверима.
А що зі зброєю?
Окрема частина справи стосувалася зберігання зброї. Тут касаційна скарга захисника теж не спрацювала.
Захисник намагався довести, що протокол огляду місця події – недопустимий доказ. Мовляв, відеозапис почався після складання протоколу, а поняті не бачили вилучених речей. Але Верховний Суд нагадав: відеофіксація огляду – це право слідчого, а не обов’язок. Поняті ж підтвердили, що їм зачитували протокол і вони поставили підписи на кожному аркуші.
Ще один аргумент захисту: протокол затримання склали майже через півтори години після фактичного затримання. Але і тут Суд не побачив порушення – протокол склали, коли це стало практично можливим, а строк покарання рахують саме з моменту фактичного затримання, тобто з 15 січня 2023 року.
Не спрацював і аргумент про те, що зброю нібито приніс сам потерпілий незадовго до події. Факт зберігання зброї без дозволу ОСОБА_9 визнав, а мотив чи мета для кваліфікації за ч. 1 ст. 263 КК значення не мають. Касаційну скаргу захисника залишили без задоволення, і вирок у цій частині – 5 років позбавлення волі – залишився без змін.
Ситуація, описана у справі № 354/924/23, – це не просто юридичний казус. Це реальна життєва драма, де дружба дитинства закінчилася трупом на порозі квартири. І вона оголює проблему, з якою стикаються суди: як відрізнити справжню необхідну оборону від ситуації, коли людина, маючи час і можливість уникнути трагедії, свідомо обирає найжорсткіший сценарій.
Кримінальний кодекс України дає чіткі критерії: захист має відповідати характеру й небезпечності посягання. Не можна стріляти в людину, яка голосно стукає у двері, навіть якщо вона п’яна, агресивна і вже встигла розбити скло. Потрібно довести, що загроза була реальною, неминучою і що іншого способу її відвернути просто не існувало. Інакше це вже не оборона, а злочин – і закон називає його своїм іменем.
Тепер слово за апеляційним судом. І цього разу йому доведеться відповісти на всі запитання, які поставив Верховний Суд.