Продаж частки без згоди подружжя – тема, яка стає дедалі гарячішою, особливо коли йдеться про бізнес-активи. Уявіть: ви з дружиною роками будуєте компанію, а потім дізнаєтесь, що її частку в статутному капіталі просто взяли й продали без вашого відома. Саме така ситуація стала предметом розгляду у справі №910/8323/25, де Верховний Суд поставив остаточну крапку.
Давайте розберемо цю історію і з’ясуємо, чому суди всіх трьох інстанцій визнали угоду недійсною.
Що сталося в цій справі
Фабула досить показова. Подружжя – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 – перебувало у шлюбі з 2005 року. У 2021 році дружина стала співзасновницею ТОВ “Полісмед” із часткою 49% статутного капіталу. Другим учасником була ОСОБА_5 з часткою 51%. Керівником товариства призначили ОСОБА_4.
Навесні 2024 року дружина видала довіреність на ім’я директорки ОСОБА_4, уповноваживши її представляти інтереси як учасниці товариства. А вже у травні та ж представниця уклала договір купівлі-продажу, за яким частка дружини перейшла до другої учасниці – ОСОБА_5. Угоду посвідчили нотаріально, а зміни зареєстрували в ЄДР.
Чоловік про все це дізнався постфактум – і пішов до суду.
Ключове правило: згода потрібна
Тут важливий момент, який часто випускають з уваги. Згідно зі статтею 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Це стосується не лише квартир чи авто, а й корпоративних прав – зокрема, частки у статутному капіталі товариства.
А стаття 65 того ж Сімейного кодексу говорить чітко: для укладення договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Ба більше, якщо договір потребує нотаріального посвідчення – згода теж має бути нотаріально засвідчена.
Колеги-юристи часто називають це “правилом двох ключів”. Один без другого – жодних розпоряджень.
Чому довіреність не рятує ситуацію
Окрема інтрига цієї справи – роль представника. Дружина видала довіреність на ОСОБА_4, і та, діючи нібито в межах повноважень, продала частку. Чи означає це, що друга сторона могла розраховувати на законність угоди?
Суди відповіли однозначно: ні. Довіреність від одного з подружжя – це одне, а окрема нотаріальна згода другого – зовсім інше. Це два різні документи, два різних волевиявлення. Навіть якщо довіреність посвідчена нотаріально і надає широкі повноваження, вона не підміняє собою згоду чоловіка чи дружини.
Верховний Суд наголосив: згода другого з подружжя є проявом самостійного волевиявлення іншого співвласника, який не є стороною довіреності. Простіше кажучи, чоловік не підписував ту довіреність, тож його дозволу ніхто не отримав.
Добросовісність покупця: чому це вирішальний критерій
А тепер – найцікавіше. За загальним правилом, коли один із подружжя укладає договір щодо спільного майна, вважається, що він діє за згодою другого. Це презумпція, і вона працює на користь добросовісного покупця.
Але що робити, якщо покупець знав – чи не міг не знати – про шлюб продавця?
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 сформульовано ключовий підхід: презумпція згоди діє саме на користь добросовісного набувача. Якщо ж третя особа знала, що майно належить подружжю, і не пересвідчилась у наявності письмової згоди другого – це недобросовісність.
У нашій справі суди встановили: ОСОБА_5 була співзасновницею товариства з 2021 року, тобто сторони тривалий час перебували в корпоративних відносинах. Вона знала, що продавчиня одружена. Більше того – в ході розгляду апеляційна інстанція зафіксувала: скаржниця навіть не заперечувала свою обізнаність про шлюб, а лише наполягала, що “не могла припустити відсутність згоди”.
Чесно кажучи, така позиція виглядає щонайменше наївно. Якщо ти знаєш про шлюб і купуєш частку на майже пів підприємства – здоровий глузд підказує перевірити наявність нотаріальної згоди.
Чому це не дрібний побутовий правочин
Була спроба захисту й з іншого боку: мовляв, номінальна вартість частки – лише 490 гривень, хіба це цінне майно?
Суди відповіли чітко. Правочин щодо відчуження корпоративних прав за своєю природою є господарсько-економічним та інвестиційним. Він не спрямований на задоволення особистих чи побутових потреб. Крім того, номінальна вартість частки не має нічого спільного з її реальною економічною цінністю – адже за часткою стоять активи товариства, фінансові потоки, право впливу на бізнес.
Інакше кажучи, продати частку в ТОВ – це не картоплю на базарі купити. Це серйозна угода, яка потребує повного пакету погоджень.
Що вирішив Верховний Суд
22 липня 2026 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду залишив касаційну скаргу без задоволення. Рішення суду першої інстанції та постанова апеляції залишились без змін.
Договір купівлі-продажу частки визнано недійсним. Акт приймання-передачі – теж. Реєстраційні записи в ЄДР скасовано. Частки повернулись до попереднього стану: 49% у дружини, 51% у ОСОБА_5.
Суд наголосив: доводи касаційної скарги фактично зводились до вимоги переоцінити докази, чого касаційна інстанція робити не може відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України. А висновки попередніх судів цілком узгоджуються з практикою Великої Палати.
То що з цього випливає
Ця справа – чудова ілюстрація того, як працює режим спільної сумісної власності подружжя щодо корпоративних прав. Ось кілька практичних висновків, які варто взяти на озброєння.
По-перше, якщо ви купуєте частку в статутному капіталі у фізичної особи – перевірте її сімейний стан. Це не надмірна обережність, а базова вимога добросовісності.
По-друге, сам факт наявності довіреності не означає, що всі необхідні погодження отримано. Довіреність – це інструмент представництва, а не заміна згоди співвласника.
По-третє, якщо ви той самий чоловік або дружина, чию частку продали без відома – не зволікайте з позовом. Стаття 369 Цивільного кодексу України дає співвласнику право оскаржити такий правочин, і судова практика, як бачимо, на вашому боці.
І найголовніше: коли йдеться про продаж частки без згоди подружжя, добросовісність покупця стає тим лакмусовим папірцем, який визначає долю угоди. Знав про шлюб – мав перевірити згоду. Не перевірив – ризикуєш втратити придбане.