Зловживання службовим становищем рідко виглядає як сцена з кримінального фільму. Частіше це низка нібито рутинних дій – погодження, візування, підготовка проєктів розпоряджень. Але коли ціна питання – вісім гектарів особливо цінних земель і понад 16 мільйонів гривень збитків, за кожним підписом стоїть реальна кримінальна відповідальність. Саме про це і йдеться у справі № 991/2744/20, яку 7 липня 2026 року розглянув Верховний Суд.
Що сталося: земля, яка «пішла» з державної власності
Головна фігурантка справи обіймала посаду головного спеціаліста юридичного відділу апарату Овідіопольської районної державної адміністрації й одночасно виконувала обов’язки начальника цього відділу. Суд встановив: вона умисно, за попередньою змовою з іншими службовими особами, використала своє становище всупереч інтересам служби. Мета була проста і водночас цинічна – допомогти третім особам заволодіти землею, яка належала державі.
Як це працювало на практиці? Посадовиця брала участь у розробці та погодженні проєктів розпоряджень Овідіопольської райдержадміністрації. Спочатку земельні ділянки вилучили з користування Інституту імені Таїрова і передали державному підприємству «ДГ «Таїровське». А згодом право постійного користування цими ділянками припинили, віднесли їх до земель запасу Таїровської селищної ради – і далі вже роздали у приватну власність конкретним громадянам.
Загальна площа вилучених земель склала 8,3174 гектара. Усі вони належали до категорії особливо цінних – їх свого часу надали під закладку селекційних насаджень і маточників винограду для дослідних та навчальних цілей.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Вищий антикорупційний суд визнав жінку винною за частиною 2 статті 28 та частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України. Вирок – чотири роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на три роки та штраф у 17 000 гривень. Утім, від призначеного покарання її звільнили через закінчення строків давності.
Апеляційна палата ВАКС залишила вирок без змін. Захист із цим не погодився і подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
На що скаржився захист
Захисник просив скасувати попередні рішення та закрити кримінальне провадження – мовляв, у діях підзахисної взагалі немає складу злочину. Аргументи зводилися до кількох ключових тез.
По-перше, на думку сторони захисту, апеляційний суд просто повторив висновки першої інстанції, не перевіривши доводи захисту і не пояснивши, чому відкидає їх. По-друге, суд апеляції нібито порушив принцип безпосередності, бо не дослідив усі докази, а обмежився лише висновками експертів.
Окремо захист наполягав: не доведено ані умислу на зловживання, ані зацікавленості засудженої в отриманні землі третіми особами. Розмір шкоди також викликав сумніви – на думку адвоката, експертні висновки фіксували лише можливий показник середньої ціни за квадратний метр станом на 2018 рік, без урахування мінімальних і максимальних значень. А це, мовляв, не тягне на належний доказ.
Був і ще один цікавий аргумент – у справі відсутній потерпілий. Як може існувати злочин без потерпілої сторони?
Чому Верховний Суд відхилив касацію
Суд перевірив матеріали провадження і дійшов однозначного висновку: касаційна скарга не підлягає задоволенню. Розберімо ключові моменти, на які звернув увагу Суд.
Щодо доведеності вини. Тут усе просто: оцінка доказів – це передусім завдання судів першої та апеляційної інстанцій. Кримінальний процесуальний кодекс України не забороняє встановлювати обставини справи на підставі сукупності непрямих доказів. Головне – щоб вони у своєму взаємозв’язку доводили вину поза розумним сумнівом. Саме так і сталося: суд першої інстанції належно вмотивував і наявність прямого умислу на зловживання службовим становищем, і мотив – дії в інтересах третіх осіб.
Крім того, Верховний Суд підкреслив: для кваліфікації за статтею 364 Кримінального кодексу України не має значення, чи були у засудженої якісь особисті домовленості з тими, хто отримав землю. Кримінальна відповідальність настає навіть тоді, коли службова особа діяла в інтересах третіх осіб, не повідомляючи їм про зміст і характер своїх дій.
Щодо розміру шкоди. Суди попередніх інстанцій ретельно підійшли до цього питання. Вони виявили математичну помилку в експертних висновках Кіровоградського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру: одна й та сама ділянка (кадастровий номер 5123755800:01:002:2933) була оцінена двічі. Повторну оцінку виключили з розрахунків. Після цього сукупна вартість 8,3174 гектара особливо цінних земель склала 16 508 753 гривні – сума, що більш ніж у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум. А це вже кваліфікується як тяжкі наслідки.
Щодо зміни цільового призначення земель. Захист стверджував, що зміни цільового призначення не відбулося. Але суди встановили інше. Категорія земель справді залишилася незмінною – «землі сільськогосподарського призначення». Однак у межах цієї категорії змінився вид використання: із селекційних насаджень для дослідних цілей земля перетворилася на звичайне товарне сільськогосподарське виробництво. Тобто цільове призначення таки змінилося.
Щодо відсутності потерпілого. Верховний Суд пояснив: Кримінальний процесуальний кодекс України не виключає можливості досудового розслідування чи судового розгляду без участі потерпілого. Підставою для кримінальної відповідальності є сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину. Тож цей аргумент захисту виявився безпідставним.
Щодо порушень апеляційного суду. Тут Суд нагадав усталену практику: апеляція не зобов’язана повторно досліджувати всі докази, якщо погоджується з оцінкою, яку дав суд першої інстанції. Проста незгода сторони захисту з цією оцінкою – не привід для нового дослідження всього масиву доказів. Апеляційний суд діяв у межах статті 404 КПК.
Що в підсумку
Верховний Суд залишив вирок ВАКС від 14 червня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати ВАКС від 6 грудня 2024 року без змін. Касаційну скаргу захисника відхилили. Постанова набрала законної сили з моменту проголошення, і оскаржити її вже неможливо.
Ця справа – добрий приклад того, як зовні «технічна» робота юриста в райдержадміністрації може виявитися ключовою ланкою у схемі вилучення державної землі. І як показує практика Верховного Суду, посилання на відсутність особистої вигоди не звільняє від відповідальності, якщо ваші дії свідомо завдали шкоди державі.