Чесно кажучи, тема тотожних кримінальних правопорушень рідко викликає ажіотаж за межами професійної спільноти. Але коли йдеться про те, скільки років людина проведе за ґратами, кожна деталь має значення. 24 червня 2026 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 607/9097/20, яка розставила крапки над «і» в багаторічній дискусії: як призначати остаточне покарання, коли особа вчинила кілька тотожних злочинів – одні до попереднього вироку, а інші після нього.
Про що взагалі йшлося у справі
Фабула – класична для шахрайських схем. Засуджений разом зі спільниками діяв у складі організованої групи. Вони телефонували людям, видавали себе за працівників поліції чи представників держадміністрації, повідомляли про нібито ДТП, яку скоїв їхній родич, і пропонували «вирішити питання» за гроші. Схема працювала: за період із травня 2019-го по березень 2020 року потерпілі віддали шахраям сотні тисяч гривень.
Суди першої та апеляційної інстанцій визнали чоловіка винним за кількома епізодами шахрайства (частини 2, 3, 4 статті 190 Кримінального кодексу України), а також за самовільне присвоєння владних повноважень (частина 1 статті 353 Кримінального кодексу України). Призначили остаточне покарання – 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Але головна інтрига ховалася не в тому, скільки дали, а в тому, як саме рахували цей строк.
У чому проблема: «розірвана повторність»
Давайте розберемося на простому прикладі. Уявіть: людину засудили за крадіжку – вирок №1. Потім з’ясувалося, що вона вчинила ще три крадіжки. Але одна з них була до вироку №1, а дві – після. Питання: за якими правилами визначати остаточне покарання?
Кримінальний кодекс України дає два механізми. Стаття 70 (частина 4) – для злочинів, вчинених до попереднього вироку. Стаття 71 – для тих, що скоєні після. Але що робити, коли є і ті, й інші, та ще й усі вони – тотожні кримінальні правопорушення (тобто передбачені однією статтею чи частиною статті)?
Ось тут і виникла багаторічна суперечка.
Два підходи – дві долі
Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у своїх постановах 2021 та 2024 років зайняла позицію, яка на практиці означала ось що. Якщо всі тотожні кримінальні правопорушення кваліфікуються за однією статтею, то частина 4 статті 70 КК не застосовується взагалі. Суд просто призначає покарання в межах санкції цієї статті, а далі – за правилами статті 71 (сукупність вироків).
Звучить логічно? На перший погляд – так. Але колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС побачила тут серйозну проблему. Річ у тім, що стаття 71 дозволяє складати покарання в більших межах, ніж стаття 70. І якщо «вимкнути» частину 4 статті 70 КК лише через те, що злочини тотожні, – людина отримає суворіше покарання, ніж могла б.
Інакше кажучи, підхід об’єднаної палати фактично вводив виняток, якого в законі немає. Саме тому справу № 607/9097/20 передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Що сказала Велика Палата
Велика Палата не погодилася з об’єднаною палатою і відступила від її попередніх висновків. Аргументація – чітка й послідовна.
По-перше, частина 4 статті 70 Кримінального кодексу України не містить жодних винятків. Вона каже: якщо після вироку з’ясувалося, що засуджений винен ще в якомусь злочині, вчиненому до того вироку, – застосовуй правила цієї статті. І не важливо, тотожні ці злочини чи ні.
По-друге, вирішальним критерієм є час вчинення, а не кваліфікація. Вчинив до попереднього вироку – працює стаття 70. Після – стаття 71.
По-третє, протилежний підхід порушував би принцип правової визначеності. Кожна людина має право розраховувати, що закон застосують до неї так само, як до інших у подібній ситуації.
Покроковий механізм: як тепер рахувати
Велика Палата сформулювала чіткий алгоритм. Коли є вирок №1, а потім виявили ще кілька злочинів (частина – до, частина – після), діємо так:
– Спочатку призначаємо покарання за кожен злочин окремо – ті, що вчинені до вироку №1.
– Далі за частиною 1 статті 70 КК визначаємо покарання за їх сукупністю, а тоді – за частиною 4 статті 70 КК.
– Потім призначаємо покарання за кожен злочин окремо – ті, що вчинені після вироку №1.
– Знову за частиною 1 статті 70 КК визначаємо покарання за їх сукупністю.
– І лише після цього за статтею 71 КК визначаємо остаточне покарання: до результату четвертого кроку частково або повністю приєднуємо невідбуту частину покарання з другого кроку.
Колегія суддів у своєму поданні наголосила: такий порядок не є «штучним збільшенням кваліфікації». Навпаки, саме ігнорування частини 4 статті 70 КК призводить до погіршення становища засудженого – адже тоді всі наслідки визначаються в межах статті 71, яка жорсткіша.
Коли вироків було два – алгоритм аналогічний, просто додається ще один цикл.
А що з касаційними скаргами
Засуджений подав касаційну скаргу з цілою низкою доводів: мовляв, не закрили провадження за одним з епізодів, не відкрили матеріали негласних слідчих дій, не вручили повідомлення про підозру в одному з проваджень, незаконний склад суду тощо. Велика Палата перевірила кожен аргумент і визнала їх безпідставними.
Коротко: потерпіла таки подавала заяву про злочин, усі ухвали слідчих суддів на проведення НСРД були в матеріалах справи, доступ до них засудженому надали ще у травні 2020 року (є його підпис у протоколі), а повідомлення про підозру вручили належним чином. Склад суду теж був законним – об’єднання проваджень відбулося за стандартною процедурою, передбаченою статтею 334 Кримінального процесуального кодексу України.
Єдине, в чому касація спрацювала, – це скарга прокурора. Він просив звільнити засудженого від покарання за частиною 1 статті 353 КК через закінчення строків давності. На момент розгляду справи апеляційним судом (25 березня 2024 року) трирічний строк давності за цим кримінальним проступком уже минув. Апеляційний суд цього не помітив, а Велика Палата – виправила.
Прикметний момент: засуджений під час розгляду у Великій Палаті заперечив проти звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею. Але оскільки йшлося саме про звільнення від призначеного покарання (а не від відповідальності), згода не вимагалася. У результаті – від покарання за частиною 1 статті 353 КК його звільнили, проте на загальний строк це не вплинуло: 9 років із конфіскацією залишилися.
Чому ця постанова важлива
До 24 червня 2026 року суди фактично мали два суперечливі орієнтири. Об’єднана палата казала одне, а здоровий глузд і буквальне прочитання Кримінального кодексу України підказували інше. Тепер розбіжність усунуто.
Велика Палата чітко зафіксувала: частина 4 статті 70 КК не знає винятків. Тотожність злочинів – це питання кваліфікації, а не призначення покарання. Суд, визначаючи остаточну міру, має дивитися на дати: що було до попереднього вироку, а що – після. І послідовно застосовувати обидві статті – і 70, і 71.
Такий підхід не просто відповідає букві закону. Він гарантує, що людина отримає покарання, співмірне сумарній тяжкості всіх вчинених нею діянь – без перекосів у бік надмірної суворості чи, навпаки, невиправданої м’якості.