Чи має касаційний суд автоматично скасовувати рішення, якщо апеляція так і не розглянула клопотання про відкладення розгляду справи? Саме на це питання Велика Палата Верховного Суду відповіла у постанові від 08 липня 2026 року у справі № 757/52615/21-ц. Відповідь виявилася стриманою: автоматичного скасування немає.
Давайте розберемось, що сталося. У вересні 2021 року позивач подав позов про стягнення боргу за договором позики. Йшлося про 9 990 000 гривень, які відповідач отримав у квітні 2019 року і мав повернути до 24 червня того ж року. Гроші він так і не повернув. Тому позивач просив стягнути ще й інфляційні втрати та три проценти річних, а це понад 1,8 мільйона гривень.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Печерський районний суд міста Києва 23 січня 2024 року вирішив, що відповідач прострочив грошове зобов’язання. Київський апеляційний суд 30 квітня 2024 року залишив це рішення без змін.
Процесуальна ж історія почалася з того, що відповідач та його адвокат неодноразово не з’являлися в засідання, посилаючись на хворобу. Вони подавали клопотання про відкладення розгляду справи. Суд першої інстанції розглянув справу без них. Апеляційний суд теж провів засідання за відсутності обох сторін і не вирішив чергове клопотання представника відповідача про перенесення слухання.
Адвокат відповідача подав касаційну скаргу. Його головний аргумент зводився до того, що суди позбавили людину доступу до правосуддя, бо ухвалили рішення без участі сторони, чиє клопотання про відкладення розгляду справи залишилося без відповіді.
Колегія Касаційного цивільного суду передала справу на розгляд Великої Палати. Причина: у судовій практиці виникла розбіжність. Одні рішення Касаційного адміністративного суду нібито вказували, що таке порушення може бути самостійною підставою для скасування. Інші підходи цього не визнавали. Тож треба було навести лад.
Велика Палата розмежувала дві абсолютно різні ситуації. Перша: учасника справи взагалі не повідомили про дату, час і місце засідання. Друга: учасника повідомили належним чином, але він не з’явився, а суд не розглянув його клопотання про перенесення слухання.
У першому випадку працює пункт 5 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України. Це безумовна підстава для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд. Якщо людина не знала про засідання, вона не могла скористатися правом бути почутою. А це вже порушення верховенства права, рівності сторін, змагальності та відкритості процесу.
Друга ситуація зовсім інша. Людина знала про судовий розгляд, мала можливість подати пояснення, докази, заперечення. І тут уже немає автоматичного скасування лише тому, що суд не відреагував на клопотання про відкладення розгляду справи.
Варто згадати і статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вона гарантує не особисту присутність у суді, а право ефективно представляти свою справу та рівність сторін. Якщо людина знала про засідання і мала змогу подати свою позицію письмово, її відсутність ще не означає, що судовий розгляд був несправедливим.
Чесно кажучи, це логічно. Інакше можна було б нескінченно затягувати процес: подавати клопотання, не приходити, а потім вимагати скасування будь-якого рішення. Але є нюанс. Якщо нерозгляд клопотання реально позбавив сторону можливості ефективно представити свою позицію, поставив її у гірше становище порівняно з опонентом або завадив встановити обставини справи, рішення можна скасувати вже за частиною третьою статті 411 ЦПК України.
Тобто суд має щоразу дивитися на конкретні обставини. Чи були причини неявки поважними? Чи подавалися такі клопотання раніше? Чи брав участь у засіданні представник? Чи міг відсутній учасник донести свою позицію письмово? Чи вплинуло засідання на результат?
До речі, такий підхід узгоджується зі статтею 372 ЦПК України. Неявка належно повідомлених сторін не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд може відкласти засідання лише тоді, коли визнає причини неявки поважними. Тобто рішення про перенесення слухання залишається на розсуд суду, але цей розсуд має бути розумним.
У цій справі Велика Палата дійшла висновку, що порушення не було настільки суттєвим, щоб скасовувати правильне по суті рішення. І ось чому.
По-перше, відповідача повідомляли належним чином. Суд апеляційної інстанції надсилав повістку за адресою, яку відповідач сам вказував для листування. Конверт повернувся з позначкою про те, що адресат відсутній. За правилами ЦПК України в такому разі особу вважають повідомленою належним чином.
По-друге, представник відповідача був присутній на одному із засідань ще у серпні 2022 року. Тобто сторона знала про справу і мала час підготувати заперечення. Але ні відзиву на позов, ні інших аргументів по суті спору так і не подала.
По-третє, апеляційна скарга не містила жодних доводів про те, що саме було вирішено неправильно. Єдиний аргумент: суд розглянув справу без відповідача. Касаційна скарга повторила те саме.
Суд також звернув увагу на доволі підозрілу закономірність. Відповідач і його адвокат хворіли напередодні або за кілька днів до кожного засідання. Довідки видавав один і той самий сімейний лікар, майже одночасно для обох. Різниця в часі між їхніми візитами становила від десяти хвилин до години. Це не надто переконливо виглядало як доказ того, що суди перешкоджали доступу до правосуддя.
Окремо Велика Палата пояснила, чому не відступила від згаданих висновків Касаційного адміністративного суду. У постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 320/42808/23 ішлося не про обов’язкове скасування, а про можливість такого скасування за конкретних обставин. Тому суперечності з позицією Великої Палати немає. А в рішенні від 24 листопада 2020 року у справі № 280/5695/19 суд також оцінював конкретну ситуацію, а не формулював універсальне правило.
Крім того, Велика Палата наголосила: аналогічні підходи закріплені і в Господарському процесуальному кодексі України, і в Кодексі адміністративного судочинства України. Неповідомлення учасника про розгляд справи залишається безумовною підставою для скасування. А нерозгляд клопотання належно повідомленої особи про відкладення розгляду справи сам по собі такого наслідку не тягне.
Тут важливий момент: суд не може скасувати законне і правильне по суті рішення лише з формальних міркувань. Це прямо передбачено частиною другою статті 410 ЦПК України. Якщо процесуальна помилка не вплинула на результат, вона не може бути підставою для направлення справи на нове коло.
У конкретному випадку відповідач реальної можливості захищатися не втратив. Він був представлений професійним адвокатом, знав про справу, мав час для заперечень. Касаційну скаргу залишили без задоволення, а рішення першої та апеляційної інстанцій залишили без змін. Виконання рішення Печерського районного суду міста Києва поновили.