Уявіть: ви керівник району каналізаційних мереж. Сталася аварія на колекторі – нечистоти витікають назовні. Потрібно швидко організувати ліквідацію. А через кілька років ви вже сидите на лаві підсудних, і вашу справу розглядає Верховний Суд. Саме так сталося з начальником району експлуатації каналізаційних мереж № 2 «Лівий берег» КП «Дніпроводоканал», чия історія – яскравий приклад того, як застосовується ст. 242 КК України на практиці.
Справа № 199/9539/19 пройшла всі три судові інстанції, і 14 липня 2026 року Верховний Суд поставив у ній крапку. Давайте розберемося, що саме сталося і які висновки з цього можна зробити.
Що трапилося на лівому березі Дніпра
У жовтні-листопаді 2018 року на вулиці Донецьке шосе в Дніпрі пошкодився каналізаційний колектор. Почалися аварійно-відновлювальні роботи, якими керував начальник району експлуатації каналізаційних мереж. І ось тут, за версією слідства, він припустився фатальних помилок.
Перша проблема: під час ремонту каналізаційні стоки витікали на поверхню землі. Керівник не організував їх відведення, не обладнав місце для зливу і не проконтролював встановлення заглушки в дощовому колекторі поруч.
Друга проблема – ще серйозніша: замість того, щоб відкачувати нечистоти з аварійної ділянки, він організував перекачування стоків зі справного фекального колектора через змонтовану магістраль трубопроводу прямо в дощовий колектор. Кінцевою точкою маршруту стало озеро Куряче.
Результат – забруднення поверхневих вод і створення небезпеки для довкілля.
Що каже закон
Кримінальний кодекс України містить спеціальну норму для таких ситуацій. Ст. 242 КК України передбачає відповідальність за порушення правил охорони вод, якщо воно створило небезпеку для життя, здоров’я людей чи довкілля. Йдеться не лише про навмисне скидання забруднювачів – достатньо неналежного виконання службових обов’язків, що призвело до таких наслідків.
Окрім Кримінального кодексу, у справі фігурувало порушення пункту 4 статті 44 Водного кодексу України та Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами. Тобто законодавча база тут досить розгалужена, і службові особи комунальних підприємств мають орієнтуватися в ній бездоганно.
Доказова база: що зібрало слідство
Ключовим доказом став протокол огляду місця події від 5 листопада 2018 року. Біля будинку № 2 на вулиці Миколи Міхновського виявили вантажівку «Дніпроводоканалу» з насосом, який перекачував неочищені стоки з каналізаційного в дощовий колектор через металеву трубу діаметром 30 см і довжиною близько 50 метрів. А в озері Куряче вода була темно-коричневою, каламутною, мала фекальні домішки і різкий запах каналізації.
З озера відібрали пробу води. Санітарно-хімічне дослідження показало: якість води не відповідає нормативам для водойм рекреаційного призначення, стійкий фекальний запах свідчить про каналізаційне походження, а рівень забарвлення значно перевищує показники чистих природних водойм.
Судова інженерно-екологічна експертиза підтвердила: каналізаційні стоки через дощоприймачі потрапили до зливного колектора, а звідти – в озеро Куряче, що спричинило забруднення поверхневих вод і створило небезпеку для довкілля.
До цього додалися показання свідків – як місцевих мешканців, так і працівників самого «Дніпроводоканалу». Один зі слюсарів прямо підтвердив, що аварійно-відновлювальними роботами керував саме обвинувачений.
Окремо суд дослідив фото- та відеозаписи, надані свідками, де зафіксовано процес перекачування стоків і стан води в озері.
На чому наполягав захист
Сторона захисту висунула цілу низку процесуальних аргументів, намагаючись довести недопустимість доказів.
Перший аргумент: відбір зразка води та направлення його на дослідження відбулися до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Але суд встановив, що це лише описка в часі – супровідний лист містив номер кримінального провадження, а сам зразок прийняли на дослідження вже після відкриття провадження.
Другий аргумент: постанови про призначення груп слідчих і прокурорів винесли в нічний час. Однак суд нагадав: Закон «Про Національну поліцію» прямо передбачає безперервне та цілодобове виконання завдань, а КПК України не забороняє приймати процесуальні рішення вночі. Кримінальний процесуальний закон дозволяє проведення процесуальних дій у нічний час у невідкладних випадках.
Третій аргумент – обвинувальний акт вдруге направили до суду поза межами строку досудового розслідування. Апеляційний суд, спираючись на правові позиції Верховного Суду, роз’яснив: повернення обвинувального акта прокурору не поновлює строк досудового розслідування. З моменту першого направлення обвинувального акта до суду стадія досудового розслідування вважається закінченою.
Були й інші доводи – про відсутність підпису на постанові про групу прокурорів, про недослідження речових доказів, про порушення процедури допиту свідка. Але касаційний суд перевірив кожен із них і визнав необґрунтованими.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду дійшла висновку: винуватість посадовця доведена поза розумним сумнівом. Усі докази – належні, допустимі та достовірні. Сукупність обставин виключає будь-яке інше розумне пояснення події.
Кваліфікація дій за ст. 242 КК України визнана правильною. Керівник, будучи службовою особою, неналежно виконав свої обов’язки – не організував безпечне відведення стоків, не проконтролював дії підлеглих, а натомість організував перекачування нечистот у дощову каналізацію, що призвело до потрапляння їх в озеро.
Цікавий момент: обвинуваченого звільнили від покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Апеляційний суд лише додав до вироку стягнення процесуальних витрат. Тобто людина залишилася без судимості, але з офіційним визнанням винуватості.
Верховний Суд залишив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду без змін.
Чому ця справа важлива
Кейс із Дніпра показує: ст. 242 КК України – це не «мертва» норма, яка існує лише на папері. За забруднення вод реально притягують до відповідальності, навіть якщо йдеться про ненавмисну бездіяльність посадовця.
Комунальні підприємства по всій країні стикаються з аваріями на мережах – це буденна реальність зношеної інфраструктури. Але спосіб ліквідації аварії не може бути гіршим за саму аварію. Перекачати нечистоти з каналізації в дощовий колектор, що веде до озера – це не вирішення проблеми, а її перекладання на плечі природи.
Судовий розгляд тривав понад шість років. За цей час сторона захисту використала десятки процесуальних аргументів – від оскарження часу винесення постанов до сумнівів щодо ідентичності відеозаписів. І все ж жоден із цих доводів не зміг похитнути головного: факт забруднення озера каналізаційними стоками був беззаперечно доведений, а відповідальним за це визнали конкретну посадову особу.