Водій автобуса в аеропорту Лейпциг/Галле у Німеччині ударом ноги зупинив безпілотник із вибухівкою та детонатором, який летів у напрямку українського вантажного літака. Його вчинок миттєво розлетівся стрічками новин і викликав бурхливу реакцію: хтось називає чоловіка героєм, а представники МВС федеральної землі Саксонія водночас дякують йому й наполегливо радять нікому не повторювати такі дії. Давайте розберемося, що саме сталося і чи мав водій право так вчинити з погляду закону — українського та німецького.
Під час зміни водій автобуса помітив дрон, який рухався на невеликій висоті поблизу перону. Він зреагував миттєво — вдарив апарат ногою, і той упав на землю. Лише після цього стало відомо, що дрон був споряджений вибухівкою та готовим до застосування детонатором. Усе вказувало на підготовку атаки, ймовірно — проти українського літака. Міністр внутрішніх справ Саксонії Армін Шустер визнав, що сміливе втручання, цілком можливо, запобігло запланованому злочину.
Тут важливий момент: водій автобуса не був озброєний, не мав жодних інструкцій на випадок подібної загрози, а діяв спонтанно, покладаючись лише на власну реакцію. І саме цю обставину нам треба оцінити очима права.
Звернемося до німецького Кримінального кодексу. Стаття 32 StGB визначає, що діяння, вчинене у стані необхідної оборони, не є протиправним. Необхідна оборона — це захист від наявного незаконного нападу. Причому захищати можна не лише себе, а й іншу особу чи майно. Це називається допомогою у необхідній обороні (Nothilfe). Оскільки безпілотник із вибухівкою створював реальну, безпосередню загрозу, водієві автобуса не потрібно було доводити, що він сам перебував під небезпекою — достатньо було факту нападу на охоронювані правом цінності.
Інша річ — оборонні дії мають бути необхідними та співмірними. Удар ногою по літальному апарату, який загрожує вибухом, — чи не надто легковажний і ризикований спосіб захисту? Відповідь на це запитання дає доктрина «необхідної міри». Якщо в особи не було іншого реального способу негайно усунути небезпеку й вона діяла без явної неспівмірності, то перевищення меж оборони немає. У нашому випадку часу на виклик поліції чи саперів просто не залишалося. Водій автобуса використав єдиний доступний «інструмент», і це спрацювало. Тож підстав для будь-якої кримінальної відповідальності за німецьким правом тут не проглядається.
А що каже український закон? Кримінальний кодекс України у статті 36 встановлює, що не є злочином дії, вчинені в стані необхідної оборони — тобто при захисті особи або прав того, хто захищається, чи іншої особи, а також суспільних інтересів від суспільно небезпечного посягання. При цьому заподіяна шкода може бути більшою, ніж відвернена. Головне — дотриматися межі, за якою захист уже не відповідає небезпечності посягання. Якби водій автобуса, скажімо, почав стрілянину в натовпі, питання до нього виникли б одразу. Але в нашій ситуації він завдав шкоди саме джерелу небезпеки — безпілотнику, що несе вибухівку. Жодні сторонні особи не постраждали, і це важлива деталь.
Крім того, український законодавець передбачив окремий випадок — крайню необхідність (стаття 39 ККУ). Вона працює, коли шкоду заподіяно для усунення небезпеки, яка загрожувала особистим чи суспільним інтересам, і цю небезпеку не можна було усунути іншими засобами. Навіть якщо б визнали, що удар ногою вийшов за межі необхідної оборони — характер небезпеки був такий, що його дії все одно підпадають під цю статтю. Отже, з боку українського кримінального права вчинок водія автобуса теж не є кримінальним.
Куди цікавіший погляд на ситуацію з точки зору безпеки самих громадян — саме про це йдеться у заяві МВС Саксонії. Справа в тому, що необхідна оборона виправдовує заподіяння шкоди, але не скасовує елементарної турботи про власне життя. Якщо дрон оснащений вибухівкою, він міг здетонувати в момент удару. І тоді водій автобуса міг би загинути. Саме на цьому наголошують правоохоронці: визнаючи його відвагу, вони категорично не рекомендують пересічним громадянам фізично втручатися в роботу підозрілих безпілотників.
Правові системи різних країн загалом однаково реагують на подібні епізоди: закон дає вам право на самостійний захист, але не вимагає від вас героїзму. Іншими словами, ви маєте право діяти, але не зобов’язані ризикувати життям. Той, хто вирішив відвернути атаку, залишатиметься у межах закону, якщо його дії справді були необхідними. Однак із практичної точки зору фахівці радять у схожих ситуаціях одразу телефонувати до поліції та відходити на безпечну відстань.
Чи можна говорити про відповідальність водія автобуса за пошкодження чужого майна? Дрон належав зловмисникам, але це все одно чиясь власність. І німецька, і українська доктрина виходять із того, що захист від злочинного посягання виключає не лише кримінальну, а й цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну нападнику. Стан необхідної оборони або крайньої необхідності звільняє від обов’язку відшкодовувати вартість знищеного дрона. Щоправда, тонкощі можуть виникнути, якщо б дрон виявився не замінованим, а, наприклад, належав неуважному фотографу-аматору. Але тут ми вже вступаємо в царину вибачливої помилки в обставинах, що виключають злочинність діяння, і це окрема розмова.
Міністр Шустер, високо оцінивши дії водія автобуса, фактично підкреслив подвійну природу подібних випадків: юридично — це чиста класика правомірної оборони, а на рівні здорового глузду — ризик, якого краще уникнути. Простий працівник аеропорту миттєво став ключовою ланкою в ланцюжку подій, які могли перетворитися на масштабну трагедію. Його рішення вдарити ногою замість того, щоб тікати, не було легковажним — і закон це враховує. Але саме тому й важливо розуміти, де проходить межа між дозволеним захистом і невиправданою небезпекою для себе.