Ситуація, коли встановлення батьківства потрібне вже після того, як чоловік загинув на війні чи зник безвісти, сьогодні, на жаль, не рідкість. І якщо ви думаєте, що Міністерство оборони просто надасть зразок ДНК військового для експертизи – поспішаю вас розчарувати. Але це не означає, що виходу немає. Давайте розберімося, як усе влаштовано насправді.
Коли взагалі виникає питання про батьківство
Тут усе залежить від того, чи були батьки дитини в офіційному шлюбі. Якщо так – жодних проблем: чоловік матері автоматично вважається батьком, і додатково нічого доводити не треба.
Зовсім інша історія, коли шлюбу не було. У такому разі батьківство оформлюють через спільну заяву матері й батька до органу РАЦСу. Або ж чоловік сам подає заяву про визнання себе батьком дитини. Але що робити, якщо він не встиг цього зробити за життя?
Отут і відкривається єдиний законний шлях – судовий. Стаття 128 Сімейного кодексу України прямо каже: суд може визнати батьківство на підставі будь-яких відомостей, які підтверджують походження дитини від конкретної особи. Жодних обмежень – підійдуть усі докази, зібрані за правилами Цивільного процесуального кодексу.
Хто може звернутися до суду
Коло тих, хто має право подати позов, досить широке. Це не лише мати дитини. Ось повний перелік:
- мати дитини;
- опікун або піклувальник;
- особа, яка фактично утримує та виховує дитину;
- сама дитина – але тільки після досягнення повноліття;
- чоловік, який вважає себе батьком.
Кожен із цих людей може ініціювати судовий процес. Головне – зібрати переконливі докази.
Що приймає суд як докази
Судова справа про встановлення батьківства – це не детектив, але принцип той самий: що більше доказів, то краще. І вони можуть бути найрізноманітнішими.
Суд бере до уваги будь-які належні, допустимі та достовірні відомості. Що це означає на практиці? Ось кілька прикладів:
- спільні фотографії та відеозаписи;
- листування – у месенджерах, соцмережах, електронною поштою;
- документи про спільне проживання чи ведення господарства;
- квитанції, чеки, банківські виписки, які свідчать про матеріальне утримання дитини;
- показання свідків – родичів, друзів, сусідів, колег.
Усі ці матеріали суд оцінює в сукупності. Але, звісно, найвагомішим доказом був би висновок молекулярно-генетичної експертизи – простіше кажучи, ДНК-тест.
І тут ми підходимо до головної проблеми.
Чому Міноборони не дасть ДНК військового
Коли військовослужбовець зник безвісти або загинув, у родини виникає логічне запитання: а чи не можна взяти його генетичний матеріал із бази Міноборони? Адже відомо, що у військових відбирають біологічні зразки.
Так, справді відбирають. Але ось нюанс.
Закон України «Про державну реєстрацію геномної інформації людини» чітко визначає мету, заради якої цю інформацію збирають. Вона використовується виключно для ідентифікації осіб – тобто для розшуку зниклих безвісти та для впізнання загиблих. І все.
Міністерство оборони у своїх роз’ясненнях неодноразово наголошувало: геномна інформація з державного реєстру не може бути використана для встановлення батьківства або інших випадків біологічної спорідненості. Порядок відбору біологічного матеріалу у військовослужбовців ЗСУ, затверджений наказом Міноборони №438 від 28 липня 2023 року, не передбачає жодних винятків.
Тож навіть якщо ви напишете офіційний запит – отримаєте відмову. І це не бюрократична примха, а пряма вимога закону. Жодних правових підстав для задоволення такого звернення в Міністерства просто немає.
Як тоді довести батьківство: альтернативний шлях
Коли немає можливості взяти ДНК-зразок безпосередньо в батька, залишається інший, цілком робочий варіант – генетичне дослідження через його кровних родичів.
Механізм такий: для експертизи використовують біологічні зразки близьких родичів загиблого чи зниклого – наприклад, його батьків, рідних братів або сестер. Лабораторія порівнює їхній генетичний матеріал зі зразком дитини і робить висновок про наявність або відсутність спорідненості.
К слову, це досить поширена світова практика. Точність таких досліджень дуже висока, і суди цілком довіряють цим висновкам.
Експертизу можна провести двома шляхами. Перший – звернутися до спеціалізованої лабораторії самостійно, ще до подання позову, і долучити готовий висновок до матеріалів справи. Другий – подати до суду клопотання про призначення експертизи, і тоді суд сам визначить установу, яка її проводитиме.
У будь-якому разі важливо, щоб лабораторія мала право виконувати молекулярно-генетичні дослідження відповідно до українського законодавства. Таких установ сьогодні достатньо – і державних, і приватних.
На що звернути увагу
Тут важливий момент: навіть якщо у вас на руках є висновок ДНК-експертизи, суд оцінюватиме його не ізольовано, а разом з усіма іншими доказами. Тому не нехтуйте збором свідчень, фотографій, документів – усе це працює в комплексі.
І ще одне. Якщо родичі чоловіка відмовляються добровільно надати зразки для експертизи – це, звісно, ускладнює справу, але не робить її безнадійною. Суд може врахувати саму відмову як непрямий доказ, що свідчить на користь заявника. Така практика існує, хоча й потребує дуже ретельної юридичної роботи.
Процедура встановлення батьківства через суд – не найпростіша річ. Але коли на іншій шальці терезів – майбутнє дитини, її право на спадщину, пенсію по втраті годувальника та інші соціальні гарантії, цей шлях варто пройти до кінця.
Обговорити цю новину у моєму телеграм-каналі Адвокат Олег Лукьянчиков