Віктора Ющенка обрали головою Наглядової ради Національного музею Голодомору-геноциду, і це призначення одразу вивело музей на новий рівень публічної дискусії. Адже йдеться не просто про почесний статус, а про запуск потужного інструменту контролю, який має зробити роботу установи прозорішою для всього світу.
Новина сколихнула інформаційний простір не випадково. І справа тут не лише в імені третього президента. Рада, яку тепер очолює Віктор Ющенко, об’єднала 11 представників українських громадських об’єднань, міжнародних організацій, закордонного українства та наукової спільноти. Тобто йдеться про доволі строкатий, але надзвичайно впливовий колектив. Таке представництво гарантує, що музей буде залишатися не відомчою установою, а відкритим майданчиком пам’яті.
Давайте розберемося, навіщо музею знадобилася така потужна структура. Національний музей Голодомору-геноциду – це не просто сховище артефактів. Це місце, де зберігається та осмислюється одна з найтрагічніших сторінок української історії. А там, де йдеться про колективну травму, завжди гостро стоять питання довіри. Чи правильно розпоряджаються коштами? Чи не спотворюється історична правда? Чи доступний музей для дослідників і звичайних відвідувачів? Ось на ці запитання й покликана відповідати оновлена Наглядова рада, а її голова — гарантувати, що відповіді будуть чесними.
Атмосфера під час обрання була робочою, але символізму додавав і склад керівництва. Заступником Віктора Ющенка став Роман Ващук – людина, яка добре знає, як працюють міжнародні механізми підтримки, адже він був послом Канади в Україні з 2014 по 2019 рік. Крім того, Канада завжди була одним із ключових адвокатів України у питаннях визнання Голодомору геноцидом. Тож його поява у керівному складі — це місток до діаспори та міжнародних інституцій.
Секретаркою ради обрали Ольгу Сороку – засновницю та голову Мережі нащадків Голодомору. І це, мабуть, один із найболючіших і водночас найважливіших аспектів. Адже за кожним офіційним документом стоять реальні родинні історії. Її присутність нагадує іншим членам ради: за сухими цифрами бюджетів та планами забудов стоять живі люди, чиї пращури пережили той жах. Це додає роботі Наглядової ради не лише формальної легітимності, а й глибокого морального змісту.
Тут важливий нюанс правового характеру. Керівник Наглядової ради – це не номінальний наглядач. Згідно з українським законодавством у сфері культури, така рада має право контролювати фінансово-господарську діяльність, аналізувати виконання статутних завдань і навіть ініціювати аудит. Віктор Ющенко одразу ж окреслив вектор руху, назвавши одним із головних завдань мобілізацію коштів для завершення другої черги музейного комплексу. І це не просто декларація.
Будівництво другої черги – це той камінь спотикання, який роками гальмував розвиток музею. Кошти то виділяли, то заморожували, а проєкт обростав суперечками. Тепер, коли до керма став політик з величезним міжнародним досвідом та зв’язками, ставки змінюються. Йдеться не лише про бюджетне фінансування, а й про залучення меценатів, грантових програм та допомоги від урядів тих країн, які вже визнали Голодомор геноцидом українського народу.
Колишній президент України, очолюючи цю інституцію, фактично стає головним лобістом проєкту. Уявіть собі: людина, яка свого часу домоглася визнання Голодомору геноцидом на рівні українського парламенту, тепер особисто відповідає за те, щоб пам’ять про цю трагедію мала гідне архітектурне втілення. Це сильний сигнал як для українського суспільства, так і для закордонних партнерів. Музей перестає бути вузьковідомчою справою Мінкульту – він перетворюється на об’єкт національного консенсусу.
Крім чистого фандрейзингу, перед Наглядовою радою стоїть не менш складне завдання – інтелектуальна відкритість. Голодомор досі є предметом маніпуляцій з боку російської пропаганди. Музей має стати місцем, де спростовують фейки, а не просто консервують експонати під склом. Прозорість діяльності, задекларована новою радою, означає доступність архівів для дослідників, активну видавничу роботу та створення такого контенту, який буде зрозумілим молоді.
Кілька слів про склад ради. 11 осіб – це досить компактна група, яка, проте, репрезентує різні сегменти. Тут вам і наукова думка, яка стежить за історичною точністю експозицій, і громадський сектор, що забезпечує зв’язок із волонтерами та активістами, і закордонні українці, які тримають руку на пульсі світової думки. Такий баланс сил майже унеможливлює келійне ухвалення рішень. Будь-який сумнівний крок одразу стане предметом обговорення, а не тихої згоди.
Для Віктора Ющенка це, безумовно, не просто почесна пенсія. Це повернення до теми, яка була лейтмотивом його президентства. Пам’ятаєте акцію «Незапалена свічка»? Власне, з того часу тема Голодомору для нього глибоко особиста. Тепер він отримав у руки інструменти, щоб довести справу до логічного завершення – добудувати музей, який стане місцем сили.
Завершення другої черги – це не лише про бетон і скло. Це про те, що суспільство здатне завершувати розпочате навіть у найскладніші часи. Коли музей отримує друге дихання, це посилює відчуття історичної справедливості. Адже Голодомор – це не лише минуле, а й урок, який має бути видимим і відчутним.
Практичний бік справи теж важливий. Статус Наглядової ради дозволяє їй не просто радити, а й вимагати звітності від адміністрації музею. Тож призначення такого голови – це ще й гарантія того, що жодна копійка, зібрана на будівництво чи дослідження, не піде «не туди». А це для благодійників, особливо західних, є вирішальним фактором. Коли на чолі стоїть людина з бездоганною міжнародною репутацією, відкривати гаманці значно легше. Тож музей, схоже, отримав не просто голову ради, а потужний двигун для того, щоб нарешті завершити довгобуд і вийти на новий рівень діалогу зі світом.