Уявіть: у вашому селі збираються зводити асфальтобетонний завод. Ви чули про шум, пил і специфічний запах від таких виробництв. Природно, що хочеться зупинити будівництво. І от начебто з’являється юридичний привід – представник забудовника на громадських слуханнях з оцінки впливу на довкілля не показав довіреність. Чи достатньо цього, щоб визнати слухання такими, що не відбулися, і скасувати дозвільний висновок? Саме це питання вирішував Верховний Суд у справі №300/6768/25, коли Ямницька сільська рада намагалася заблокувати будівництво асфальтобетонного заводу біля Івано-Франківська.
Що планували збудувати і чому громада була проти
ТОВ «ВВ Бетон» задумало нове будівництво асфальтобетонного заводу на вулиці Галицькій, 62 у селі Ямниця. Земельна ділянка площею майже 0,9 гектара вже належала товариству. Але для запуску такого об’єкта малої приватизації замало – закон вимагає пройти процедуру оцінки впливу на довкілля (ОВД).
Чому це обов’язково? Бо споруди для виробництва асфальтобетону прямо згадані у пункті 11 частини третьої статті 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» – це ті види діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля. Розпочинати будівництво без висновку з ОВД просто заборонено.
У лютому 2025 року в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля з’явилося повідомлення про плановану діяльність. Звіт з ОВД для забудовника підготувало ТОВ «УКРТЕХІНЖИНІРИНГ». А 27 червня 2025 року стартувало громадське обговорення цього звіту, яке мало тривати до кінця липня.
Мешканці Ямниці сприйняли новину без ентузіазму. Шостого липня відбувся схід села, де люди висловили свої побоювання. На зборах були присутні й представники ТОВ «ВВ Бетон», яких заслухали. Але головна битва мала розгорнутися пізніше – на офіційних громадських слуханнях.
Відеоконференція, довіреність і фатальна помилка
Шістнадцятого липня 2025 року о десятій ранку розпочалися громадські слухання з оцінки впливу на довкілля. Оскільки в країні тривав воєнний стан, їх проводили в режимі відеоконференції – так вимагає пункт 3 Порядку проведення громадських слухань у процесі оцінки впливу на довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2017 року №989.
І ось тут, на думку позивача, сталася ключова помилка. Від імені забудовника на слуханнях виступали двоє людей, які зареєструвалися як представники ТОВ «ВВ Бетон». Один із них – Ростислав Мецан – навіть відповідав на запитання головуючої та голови сільської ради. Проте частину питань він пообіцяв висвітлити письмово, а заразом – надати й довіреність.
Інформацію ж про суть звіту з ОВД доповідала не посадова особа забудовника, а представниця розробника – ТОВ «УКРТЕХІНЖИНІРИНГ» Аліна Чоловська. Саме цей момент став одним із центральних аргументів Ямницької сільської ради: мовляв, пункт 16 Порядку №989 чітко каже, що після організатора виступає суб’єкт господарювання, а не хтось інший.
Чесно кажучи, логіка сільради була зрозумілою. Підпункт 2 пункту 10 Порядку №989 передбачає: громадські слухання вважаються такими, що не відбулися, якщо на них не з’явився суб’єкт господарювання. А якщо людина не показала довіреність – хіба можна вважати, що суб’єкт господарювання з’явився?
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Івано-Франківський окружний адміністративний суд, а згодом і Восьмий апеляційний адміністративний суд у задоволенні позову відмовили. Їхня аргументація спиралася на кілька важливих моментів.
По-перше, представники ТОВ «ВВ Бетон» фактично були присутні на слуханнях, реєструвалися, виступали, відповідали на запитання. По-друге, протягом п’яти робочих днів після слухань – як і вимагає пункт 18 Порядку №989 – товариство надіслало письмові відповіді на запитання, що залишилися без відповіді, і долучило ту саму довіреність від 3 лютого 2025 року, дійсну до лютого 2026-го.
По-третє, суди звернули увагу на те, що жоден нормативний акт не покладає на організатора обов’язок перевіряти повноваження представника суб’єкта господарювання безпосередньо під час слухань. А щодо доповіді представниці розробника – пункт 17 Порядку №989 прямо дозволяє залучати співдоповідачів, експертів і спеціалістів.
Крім того, суди підкреслили, що Управління екології та природних ресурсів загалом дотрималося процедури: вчасно проінформувало громадськість, забезпечило доступ до документації, провело слухання, зібрало зауваження, склало таблицю їх врахування. Частину пропозицій мешканців навіть включили до екологічних умов висновку з ОВД.
Верховний Суд: форма проти суті
Двадцять третього липня 2026 року Верховний Суд поставив крапку в цій історії, залишивши касаційну скаргу Ямницької сільської ради без задоволення. І ось що важливо – Суд не просто погодився з попередніми інстанціями, а сформулював правовий висновок, який тепер працюватиме для всіх аналогічних ситуацій.
Суть позиції така: ненадання документа на підтвердження повноважень представника суб’єкта господарювання безпосередньо під час громадських слухань з оцінки впливу на довкілля, за умови їх подальшого належного підтвердження, є формальним процедурним недоліком. Він не створює підстави для визнання слухань такими, що не відбулися. Чому? Бо не кожне процедурне порушення має юридичне значення – лише те, яке реально вплинуло або могло вплинути на результат.
Колегія суддів підкреслила: у цій справі права громадськості не були обмежені. Мешканці отримали повну інформацію про плановану діяльність, змогли висловити зауваження, а ці зауваження були розглянуті та частково враховані. Жодних доказів того, що відсутність довіреності «тут і зараз» якось зашкодила учасникам слухань, матеріали справи не містять.
Верховний Суд також нагадав про мету громадського обговорення за Законом України «Про оцінку впливу на довкілля». Це не самоціль, а інструмент: забезпечити гласність, дати людям можливість вплинути на рішення, змусити забудовника врахувати екологічні ризики. Якщо цієї мети досягнуто – формальний недогляд не перекреслює результат.
Про що варто пам’ятати громадам
Історія Ямницької сільської ради – показовий приклад того, як не спрацьовує стратегія «знайти процедурну помилку і через неї скасувати все». Судовий процес тривав майже рік, пройшов три інстанції, але бажаного результату громада не отримала.
Ключовий висновок Верховного Суду у справі №300/6768/25 зводиться до простого принципу: оцінювати треба не лише формальне дотримання кожного пункту Порядку №989, а й те, чи було досягнуто сутнісної мети громадських слухань – чи отримали люди інформацію, чи змогли висловитися, чи були їхні зауваження почуті. Якщо так – відсутність довіреності в перші хвилини відеоконференції не стане рятівним колом.
А от якщо забудовник взагалі не з’явився на слухання – жодних дискусій, це беззаперечна підстава для визнання їх такими, що не відбулися. Підпункт 2 пункту 10 Порядку №989 тут працює без варіантів.