Касаційна скарга у справі про вбивство – це останній рубіж, коли всі попередні інстанції вже сказали своє слово. Саме з такою скаргою звернувся захисник засудженого у справі № 944/5639/20, де чоловік отримав 9 з половиною років позбавлення волі за умисне вбивство. І хоча аргументів у захисту назбиралося чимало, Верховний Суд 30 червня 2026 року вирішив: підстав для скасування вироку немає.
Давайте розберемо цю історію детально – вона добре показує, які доводи реально працюють у касації, а які розбиваються об судову практику.
Що сталося насправді
24 червня 2020 року в смт Івано-Франкове Яворівського району Львівської області, на узбіччі вулиці Зелений Гай, стався конфлікт між двома чоловіками. Обвинувачений, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, завдав потерпілому кілька ударів тупими предметами по голові й тілу, після чого задушив його.
Яворівський районний суд Львівської області 26 травня 2023 року кваліфікував дії за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України – умисне вбивство. Вирок: 9 років 6 місяців позбавлення волі. Львівський апеляційний суд 25 липня 2024 року залишив його без змін.
Аргументи захисту: повний пакет
Захисник не шкодував зусиль. У своїй касаційній скарзі у справі про вбивство він навів цілий перелік порушень, які, на його думку, мали б призвести до скасування вироку:
- суддя першої інстанції не був безстороннім – мотивував вирок недостовірними доказами і в позапроцесуальний спосіб переглянув диск слідчої;
- докази отримані неуповноваженими слідчими, а постанова про створення слідчої групи – підроблена;
- під час затримання й обшуку порушено право засудженого на захист;
- усі докази, вилучені 24 червня 2020 року з автомобіля, гаража та під час особистого обшуку, – недопустимі й сфальсифіковані;
- зразки крові потерпілої теж недопустимі, тому й молекулярно-генетичні експертизи не мають доказової сили;
- апеляційний суд проігнорував ці доводи й безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів.
Вражаючий список, чи не так? Але давайте подивимося, як на це відреагував Верховний Суд.
Безсторонність судді: де межа між помилкою та упередженістю
Чесно кажучи, це одна з найтиповіших помилок. Сторона захисту часто плутає незгоду з рішеннями судді і його упередженість. А це різні речі.
Верховний Суд нагадав: коли ви заявляєте про сумнів у безсторонності, потрібно надати конкретне обґрунтування. Самі по собі процесуальні помилки або несприятливі для вас рішення не свідчать про упередженість. Тут Суд послався на практику ЄСПЛ – зокрема, справи Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia та Pastors v. Germany.
До речі, про той самий відеозапис, який суддя переглянув у позапроцесуальний спосіб. Так, Суд визнав: із процесуального погляду це було хибним кроком. Але запис не долучили до справи, суд на нього не спирався, а сторона захисту навіть отримала його копію. Жодної прихованої комунікації зі свідком не відбулося.
Слідчі без повноважень: форма проти змісту
Захист наполягав, що слідчі діяли до появи постанови про групу, а сама постанова – підробка. Суди першої та апеляційної інстанцій перевірили цю версію і не знайшли підтверджень.
Але тут є важливіший момент. Кримінальний процесуальний кодекс України та міжнародні зобов’язання держави вимагають швидкого й ефективного розслідування вбивства. Слідчий, який прибув на місце злочину у складі чергової групи, не може просто чекати, поки керівник підпише папірець. Це було б абсурдом і суперечило б статтям 2 та 3 Конвенції про захист прав людини.
У цій справі слідчі діяли з відома керівництва, а постанова про групу була оформлена того ж дня – 24 червня 2020 року. Жодного свавілля Суд не побачив.
Затримання без адвоката: практика, а не емоції
Ще один популярний аргумент у касаційних скаргах – порушення права на захист під час затримання. Але Верховний Суд уже не раз пояснював: затримання за статтями 207 або 208 КПК – це майже завжди раптова подія. Відсутність захисника в цей момент не є автоматичним порушенням.
Крім того, у цій справі жодні показання засудженого, отримані при затриманні, не використовувалися для доведення вини. Право мовчати і не свідчити проти себе залишилося непорушним.
А речові докази? Тут усе інакше. Документи, зразки крові, одяг існують незалежно від волі особи. Навіть якщо при затриманні не було адвоката, це не «заражає» речові докази недопустимістю – Суд прямо послався на рішення ЄСПЛ у справі Saunders v. the United Kingdom. Підхід до оцінки показань і до оцінки речових доказів принципово різний.
Щоправда, особистий обшук проводився у присутності осіб протилежної статі – і це справді порушення. Але не настільки істотне, щоб визнати всі докази недопустимими. Приниження гідності засудженого не відбулося.
Обшуки без ухвали слідчого судді
24 червня 2020 року слідчі обшукали автомобіль і гараж, не маючи на руках ухвали. Частина 3 статті 233 Кримінального процесуального кодексу України прямо дозволяє такі дії у невідкладних випадках – наприклад, коли є ризик втрати речових доказів.
Колегія суддів підкреслила: слідчий суддя, надаючи дозвіл post factum 25 червня 2020 року, врахувала реальну загрозу знищення доказів або зміни їхніх властивостей із плином часу. А обшук у гаражі взагалі проводився в присутності дружини засудженого, яка сама відчинила приміщення й не заперечувала. Тож були всі підстави вважати, що слідча дія відбувається з добровільної згоди.
Кров, експертизи і недбалі протоколи
Захист чіплявся до протоколу відібрання зразків крові потерпілої: не вказано об’єм, не описано опечатування, зразки направлені за підписом слідчої, яка не брала участі в цій дії.
Суди попередніх інстанцій не знайшли в цьому підстав для визнання доказів недопустимими. І Верховний Суд із ними погодився. Недосконале оформлення протоколу ще не означає, що зразки підмінили або що висновки експертів від 06 липня 2020 року та 28 вересня 2020 року є недостовірними.
Фальсифікація: слово проти слова
Мабуть, найгучніша заява захисту: докази сфальсифіковано, а волосся та бейсболку потерпілої поліція підкинула в автомобіль і гараж.
Але будь-яке звинувачення у фальсифікації потребує доказів, а не припущень. Верховний Суд наголосив: оцінка достовірності доказів – це справа судів першої та апеляційної інстанцій. Саме вони перебувають у кращому становищі для такої оцінки. І вони навели мотиви, з яких визнали оспорювані докази достовірними.
Касаційна скарга у справі про вбивство не може будуватися на самих лише підозрах.
Межі касаційного перегляду
Ця справа добре ілюструє межу компетенції касаційного суду. Стаття 433 КПК чітко обмежує його повноваження: він не досліджує докази заново, не встановлює нових обставин і не оцінює достовірність. Його завдання – перевірити правильність застосування права. І якщо суди попередніх інстанцій із цим впоралися, жодна кількість емоційних аргументів не змінить результату.
Коли подається касаційна скарга у справі про вбивство, варто пам’ятати: суд касаційної інстанції не є «третім шансом» переконати когось у невинуватості. Це інструмент для виправлення правових помилок, а не для повторної битви за факти.