Касаційне оскарження вироку – це не просто формальна процедура, а реальний механізм виправлення судових помилок. Саме завдяки йому справа № 208/12461/24, про яку піде мова, отримала другий шанс на справедливий фінал. 30 липня 2026 року Верховний Суд скасував ухвалу апеляційної інстанції, яка зменшила строк ув’язнення обвинуваченому у жорстокому побитті, що призвело до смерті людини.
Давайте розберемося, що саме пішло не так і чому касація стала рятівним колом для потерпілої сторони.
Що сталося у справі
У вересні 2024 року ОСОБА_6 під час конфлікту на території домоволодіння завдав потерпілому численних ударів. Усе почалося з кулаків – у голову та тулуб, від чого той упав. Потім пішли ще удари кулаком і ногою. А далі – найстрашніше: дерев’яною палицею обвинувачений завдав по голові потерпілого більше восьми ударів.
Слідство встановило, що загалом ішлося щонайменше про тридцять дві травматичні дії. Значна частина з них припала на голову людини, яка вже лежала на землі й не чинила жодного опору.
Зупинився нападник лише тоді, коли потерпілий сказав, що той його вбиває. Але навіть після цього ОСОБА_6 не викликав швидку – він залишив побитого у туалеті й пішов спати. Вранці, побачивши, що постраждалий непритомний, зателефонував медикам уже тоді, коли пульс був відсутній. Після констатації смерті – втік до лісосмуги.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Заводський районний суд міста Кам’янського у вересні 2025 року визнав ОСОБА_6 винним за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України – тобто в умисному заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. Покарання – 9 років позбавлення волі.
Суд взяв до уваги і тяжкість злочину, і особу обвинуваченого, і думку потерпілої. Пом’якшувальними обставинами визнали щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обтяжувальних обставин не знайшли.
Але захист подав апеляційну скаргу – і тут починається найцікавіше. Дніпровський апеляційний суд у березні 2026 року частково задовольнив скаргу та зменшив строк до 7 років. Це мінімальне покарання, передбачене санкцією частини 2 статті 121 Кримінального кодексу України.
Чому апеляція пом’якшила вирок? Судді зазначили: місцевий суд недостатньо врахував особу засудженого та його ставлення до скоєного. Мовляв, визнав провину, щиро розкаявся, висловив співчуття родичам померлого. На думку апеляційного суду, така посткримінальна поведінка свідчила про суттєві позитивні зміни в соціальній орієнтації засудженого.
Чому Верховний Суд не погодився
І ось тут на сцену виходить касаційне оскарження вироку. Прокурор і представник потерпілої подали касаційні скарги – і колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду визнала їхні доводи переконливими.
Що саме не сподобалося Верховному Суду? По-перше, апеляційна інстанція явно недоврахувала характер дій засудженого. А вони, чесно кажучи, вражають своєю жорстокістю. Понад тридцять ударів руками, ногами та палицею – більшість по голові лежачої людини, яка не чинила опору.
По-друге, поведінка ОСОБА_6 після побиття красномовно говорить про його справжнє ставлення до наслідків. Не надав допомоги, не викликав лікарів, пішов спати, а коли людина померла – втік. І це, на хвилиночку, при тому, що обвинувачений щиро розкаявся, як записано у вироку.
Верховний Суд звернув увагу й на інший показовий момент. Засуджений висловлював співчуття родичам загиблого, але водночас заперечував проти розміру відшкодування за цивільним позовом потерпілої, вважаючи його необґрунтовано завищеним. Якось не дуже це поєднується зі щирим каяттям, чи не так?
Головна помилка апеляції: відсутність мотивування
Та ключова проблема, на думку Верховного Суду, навіть не в цьому. Суд апеляційної інстанції просто не пояснив, чому покарання у 9 років (яке, нагадаю, далеко не максимальне) є явно несправедливим. В ухвалі не знайшлося переконливих аргументів, чому саме 7 років, а не 8 чи ті ж 9, будуть достатніми для виправлення засудженого.
А це принципове питання. Статті 50 та 65 Кримінального кодексу України чітко визначають: покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання новим злочинам. Якщо суд змінює вирок у бік пом’якшення, він зобов’язаний пояснити – чому.
Верховний Суд нагадав: «явно несправедливе покарання» – це не будь-яка відмінність в оцінці, а відмінність принципового характеру. Йдеться про істотну диспропорцію між призначеним покаранням і тим, яке мало б бути призначене з огляду на всі обставини справи. І от саме такої диспропорції апеляція не довела.
Чесно кажучи, уся ця ситуація – яскравий приклад того, як касаційне оскарження вироку дозволяє виправити ситуацію, коли нижчі суди захоплюються формальними пом’якшувальними обставинами, забуваючи про реальну картину злочину.
Як мають повідомляти потерпілого – і чому Viber не підходить
Окрема історія, яка заслуговує на увагу, – це процедура повідомлення потерпілої сторони про апеляційний розгляд.
Апеляційний суд надіслав повідомлення потерпілій через Viber. Без жодної заяви від неї про бажання отримувати повідомлення в такий спосіб. Без підтвердження отримання. Просто відправив – і все.
Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає такого способу повідомлення. Точніше, він його прямо не забороняє, але за відсутності заяви від особи та підтвердження отримання – таке повідомлення не можна вважати належним. Простіше кажучи, відправити повідомлення у месенджер і заспокоїтися – цього недостатньо.
Представника потерпілої – адвоката – взагалі не повідомили. Жодним чином. Хоча він брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції. У матеріалах провадження немає ані направлення йому копій апеляційних скарг, ані повідомлення про дату засідання.
Потерпіла дізналася про апеляційний розгляд лише тоді, коли отримала ухвалу суду поштою. Її представник – взагалі не отримав нічого. І це не просто технічна помилка, а позбавлення сторони можливості подати заперечення, висловити свою позицію, бути почутою.
Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, неприбуття сторін не перешкоджає розгляду лише тоді, коли вони були належним чином повідомлені. У цій справі належного повідомлення не було – отже, апеляційний суд припустився істотного процесуального порушення.
Що вирішив Верховний Суд
30 липня 2026 року колегія суддів ухвалила: касаційні скарги задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд. Крім того, Верховний Суд обрав обвинуваченому запобіжний захід – тримання під вартою на 60 днів.
Тепер апеляційному суду доведеться переглянути справу заново. І цього разу – з дотриманням усіх процесуальних норм: належно повідомити потерпілу сторону, вислухати її аргументи, і якщо знову виникне бажання пом’якшити покарання – навести справді переконливе мотивування.
Колегія суддів окремо підкреслила: за встановлених обставин справи мінімальне покарання у 7 років позбавлення волі є безпідставним через свою м’якість. Це не означає, що новий апеляційний розгляд неодмінно поверне 9 років. Але тепер суду доведеться значно серйозніше обґрунтовувати будь-яке рішення щодо строку покарання.
І наостанок – простий, але важливий урок із цієї справи. Касаційне оскарження вироку працює тоді, коли є кому боротися за справедливість. У цій історії такими виявилися прокурор і представник потерпілої. Вони не погодилися з рішенням апеляції, знайшли в ньому слабкі місця, подали касаційні скарги – і Верховний Суд став на їхній бік.