Коли говорять про масований ракетний обстріл, більшість уявляє лише цифри з новин і сухі звіти. Але за кожним таким ударом стоять сотні людських доль та конкретні правові наслідки. Днями командувач Сил безпілотних систем Роберт «Мадяр» Бровді заявив: Росія планує збільшити кількість балістичних ракет у одному залпі до двохсот. Зараз, за його словами, держава-агресорка здатна випустити одночасно 77 таких ракет, хоча під час реальних атак фіксували до сорока. Чому ці цифри мають значення не тільки для військових, а й для юристів? Давайте розбиратися.
Перше, що спадає на думку, коли йдеться про масований ракетний обстріл, — це питання пропорційності та вибірковості. Міжнародне гуманітарне право (його ще називають правом збройних конфліктів) вимагає, щоб сторони воєнного протистояння завжди розрізняли військові об’єкти й цивільне населення. Напади, які не спрямовані на конкретну військову ціль або завдають надмірної шкоди цивільним порівняно з очікуваною воєнною перевагою, є невибірковими. А саме такий характер часто мають масовані удари балістичними ракетами по містах.
До речі, Додатковий протокол I до Женевських конвенцій у статті 51 прямо забороняє напади невибіркового характеру. До них належать, зокрема, ті, що не спрямовані на конкретний військовий об’єкт, а також удари, які застосовують методи чи засоби ведення війни, що не можуть бути спрямовані на конкретну військову ціль. Коли одночасно запускають десятки балістичних ракет по всій території країни, досягти «точкового» впливу лише на військову інфраструктуру майже неможливо. Від таких атак страждають житлові будинки, лікарні, школи — і міжнародне право кваліфікує це як серйозне порушення.
Тут важливий момент: Римський статут Міжнародного кримінального суду визначає умисне спрямування нападів на цивільне населення або цивільні об’єкти як воєнний злочин (стаття 8). Ба більше, навіть якщо атака формально мала на меті військову ціль, але спричинила явно надмірну шкоду цивільним, це теж може кваліфікуватися як воєнний злочин. І заяви про нарощування залпу балістичних ракет до 200 одиниць — це не просто військова статистика, а свідчення системності порушень. Адже що більше ракет випускають одним залпом, то нижча ймовірність, що кожна з них має легітимну військову мету й не зачепить цивільних.
В Україні за такі діяння передбачена кримінальна відповідальність. Стаття 438 Кримінального кодексу («Порушення законів і звичаїв війни») охоплює, серед іншого, напади на цивільне населення та невибіркові атаки, що спричинили загибель людей або руйнування об’єктів, які не є військовими цілями. Це дає змогу національним правоохоронним органам розслідувати кожен такий епізод та встановлювати конкретних виконавців і командувачів. І хоча притягнути до відповідальності окремих осіб із країни-агресора часто складно через імунітети або відсутність співпраці, сам факт документування таких злочинів відкриває шлях до міжнародних судових інстанцій.
Крім міжнародного кримінального права, є ще один важливий механізм — Міжнародний суд ООН. Україна вже ініціювала справу проти Росії за порушення Конвенції про заборону фінансування тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Масовані ракетні обстріли, які мають ознаки невибірковості та спрямовані проти цивільної інфраструктури, можуть бути додатковим доказом системної політики держави-агресора, що порушує фундаментальні норми міжнародного права.
А тепер поглянемо на конкретику. У липні, за інформацією Міністерства оборони України, із 195 балістичних ракет, випущених Росією, сили ППО змогли перехопити лише 29. Ще 40 ракет не досягли своїх цілей з технічних причин. Тобто 126 ракет усе ж долетіли — і кожна могла спричинити жертви або руйнування. Співвідношення перехоплень до загальної кількості показує, наскільки складним є захист від балістики, особливо коли йдеться про масований ракетний обстріл. Якщо Росія справді нарощуватиме залп до 200 ракет, гуманітарні й правові наслідки стануть іще масштабнішими.
Зверніть увагу: саме потенційна здатність до масованого ракетного обстрілу такою кількістю ракет вказує на наміри, а не просто на помилки наведення. Адже для вибіркового ураження військових цілей зовсім не потрібно запускати одночасно десятки чи сотні ракет по всій території країни. Така тактика свідчить про намагання перевантажити систему протиповітряної оборони та завдати максимальної шкоди інфраструктурі міст, що прямо суперечить принципу розрізнення та заборони невибіркових атак.
Міжнародна спільнота вже робить кроки для притягнення винних до відповідальності. Ордери Міжнародного кримінального суду на арешт російських посадовців, створення Спільної слідчої групи, документування воєнних злочинів українськими правоохоронцями за підтримки міжнародних експертів — усе це формує доказову базу. Кожен новий залп балістичних ракет стає не просто черговою трагедією, а додатковим епізодом у майбутніх судових провадженнях. І заяви військових про плани противника, як-от слова «Мадяра» про 200 ракет, допомагають правникам оцінювати масштаб загрози та вибудовувати лінію обвинувачення.
До речі, не варто забувати й про таку категорію, як злочини проти людяності. Вони відрізняються від воєнних злочинів тим, що є частиною широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення. Масований ракетний обстріл, який повторюється місяцями, цілком вписується в цю юридичну конструкцію. А це означає, що відповідальність може бути не тільки в окремих командирів, а й у вищого керівництва держави, яка планує та здійснює таку політику.
Щодо практичних наслідків: українські суди вже виносять вироки за воєнні злочини, пов’язані з обстрілами. Наприклад, за умисне вбивство цивільних осіб, руйнування житла тощо. Але коли йдеться про масовані ракетні удари, потрібно доводити їхню невибірковість та прямий зв’язок із конкретними посадовцями, що віддавали накази. Тут якраз і стають у пригоді детальні розвіддані, перехоплення комунікацій та свідчення тих, хто планував ці атаки.
Окремо наголошу: сам факт нарощування кількості ракет у залпі — це не просто технічне удосконалення. Це зміна тактики, яка має юридичне значення. Якщо раніше можна було сперечатися, чи є пуск десятка ракет невибірковим, то при 200 ракетах одночасно будь-які аргументи про «точковість» розсипаються. А отже, правова кваліфікація стає однозначнішою, і це полегшує роботу слідчих.
Звісно, виникає питання: а чи працюють усі ці правові механізми на практиці? Так, вони не зупиняють ракети зараз, але формують фундамент для майбутньої відповідальності. Кожен задокументований масований ракетний обстріл — це ще один камінь у стіні майбутнього вироку. І чим більше таких епізодів буде належно зафіксовано, тим менше шансів у винних уникнути покарання після завершення війни. Саме тому так важливо, щоб військові, зокрема такі, як «Мадяр», не лише захищали небо, а й публічно озвучували наміри ворога: це посилює прозорість і допомагає правовій спільноті оперувати не тільки наслідками, а й передумовами злочинів.
Водночас українські правники працюють над удосконаленням національного законодавства, аби ефективніше переслідувати воєнних злочинців. Наприклад, розширення поняття «воєнний злочин» у Кримінальному кодексі, спрощення процедур збору доказів у зоні бойових дій та створення спеціалізованих судових палат — усе це наближає момент, коли масовані ракетні обстріли отримають не лише політичний осуд, а й конкретні вироки з реальними строками ув’язнення. І хоча цей шлях нешвидкий, кожен крок робить його незворотним.