Незаконна мобілізація чоловіка стала предметом справи №160/9263/26, яку розглядав Дніпропетровський окружний адміністративний суд. Чоловіка затримали о 23:05, а вже наступного дня о 15:00 він значився у списках військової частини. Виглядає як історія, у якій державна машина спрацювала надто швидко. І суд у ній сказав чітке слово.
Захист Вітчизни – конституційний обов’язок громадян. Але є й інший бік: навіть під час воєнного стану посадовці зобов’язані діяти в межах закону, а не на власний розсуд. Ця справа саме про те, де пролягає межа.
Того вечора, 23 березня 2026 року, група оповіщення разом із поліцейськими затримала чоловіка. У довідці про доставлення причиною вказали порушення правил військового обліку з 18 березня 2026 року по 17 березня 2027 року. Ось тільки чоловік перебував на обліку зовсім в іншому територіальному центрі комплектування, за місцем свого проживання. Жодних повісток йому під особистий підпис не вручали.
Далі ситуація ставала ще жорсткішою. Позивача утримували в приміщенні ТЦК, вилучили мобільний телефон. Тож він не міг повідомити рідних і скористатися правовою допомогою. Згодом його відвезли на військово-лікарську комісію. Сам медогляд, за словами чоловіка, тривав близько 20 хвилин, а на скарги про стан здоров’я лікарі не зважали.
Чому повістка це не дрібниця
Тут важливий момент. Навіть якщо людина порушує правила військового обліку, група оповіщення не має права просто посадити її в бусик. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначає чітку послідовність дій.
Спершу уповноважена особа називає своє прізвище та посаду, показує службове посвідчення. Потім перевіряє військово-обліковий документ, і цей процес має фіксуватися на фото чи відео. Якщо виявили порушення, людині вручають повістку. Відмовляється отримувати? Складають акт відмови. І лише якщо вона не хоче їхати до центру, затримання проводить поліцейський зі складанням протоколу.
У цій справі нічого з переліченого не зробили. Суд не побачив ані доказів вручення повістки, ані акту відмови, ані протоколу адміністративного затримання. Сам відповідач визнав, що відеозаписи з боді-камер не зберіг, адже вони зберігаються лише 30 днів. Протокол затримання теж не надали, бо, за їхньою версією, це не документ ТЦК.
До повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки не належить примусове утримання людей у своїх приміщеннях. Про це йдеться і в Положенні про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №154. Прийом громадянина без оформленого протоколу затримання може означати позбавлення волі. А це вже площина кримінального права.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» покладає призов під час мобілізації на ТЦК за сприяння місцевої влади чи військових частин. Але це повноваження не означає права оминати власні процедури. Коли ж ідеться про затримання, то право на нього має виключно поліцейський. Причому з обов’язковим протоколом, у якому зазначають дату, місце, посаду того, хто складав, час і мотиви затримання. Протокол підписують і посадова особа, і затриманий. Відмовився підписувати? Про це роблять запис. У нашій історії такого протоколу не було взагалі.
Направлення на ВЛК, підписане заднім числом
Ще один показовий момент стосується військово-лікарської комісії. Направлення на ВЛК підписали кваліфікованим електронним підписом 25 березня 2026 року. Тобто вже після того, як 23 березня чоловіка фактично оглянули лікарі, а 24 березня він опинився у військовій частині. Простіше кажучи, на момент медогляду цього направлення взагалі не існувало.
За правилами таке направлення формують в електронній формі в день його створення і підписують КЕП. Паперову копію видають людині під особистий підпис. Тут усе відбулося навпаки.
Постанова, яка викликала підозру
Цікаво вийшло і з постановою про закриття адміністративної справи. У ній зазначили, що чоловік нібито особисто подав заяву 25 березня 2026 року. Але 24 березня о 15:00 він уже прибув до військової частини і був зарахований до списків особового складу. Як він міг подати паперову заяву в ТЦК наступного дня? Суд прямо звернув увагу на можливі ознаки підроблення документів, які мають перевіряти правоохоронні органи.
Окремо суд зауважив, що сама довідка про доставлення не має ані дати, ані номера, ані підпису відповідальної особи ТЦК. Форму такої довідки не затверджено жодним нормативним актом. Отже, вона не може підтверджувати законність затримання. Радше навпаки.
Аргумент про незворотність не спрацював
ТЦК і військова частина наполягали, що процедура призову вже відбулася, вона незворотна, тож скасування наказу нічого не змінить. Посилалися на практику Верховного Суду. Суд із такою логікою не погодився.
Погодьтеся, дивно було б сказати людині: вас мобілізували з порушенням процедури, але тепер уже нічого не вдієш. Конституція України гарантує право оскаржити рішення органів влади в суді. А Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вимагає ефективного засобу захисту. Інакше право на суд перетворилося б на звичайну ілюзію.
Крім того, суд нагадав базовий принцип: державні органи не можуть отримувати вигоду від своїх же помилок. Ризик такої помилки має лягати на державу, а не на людину, якої вона стосується. Невипадково суд послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України. Суд констатував, що незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема коли порушено процедуру, встановлену самою державою.
Суд послався і на принцип належного урядування. Держава, яка встановила процедуру, сама ж не може її ігнорувати. Якщо посадовці ТЦК припустилися помилки, відповідати за неї має держава, а не людина, яку помилка зачепила. Кодекс адміністративного судочинства України вимагає від суб’єкта владних повноважень діяти обґрунтовано, добросовісно та пропорційно. Суд перевірив рішення ТЦК і військової частини саме за цими критеріями.
Що вирішив суд
Суд задовольнив позов частково. Визнав протиправним і скасував наказ начальника ТЦК від 24.03.2026 №1316 у частині призову чоловіка на військову службу. Також скасував наказ командира військової частини №87 від 24.03.2026 про зарахування до списків особового складу. По суті, суд визнав таку незаконну мобілізацію протиправною.
Окремо суд зобов’язав військову частину виключити чоловіка зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зверніть увагу: йдеться саме про виключення зі списків, а не про звільнення з військової служби. Різниця суттєва. Чоловік потрапив до частини на підставі протиправного наказу, а такий документ не може створювати законних правових наслідків.
Військова частина пояснювала, що лише виконувала іменні списки, які надійшли від ТЦК. Однак суд зауважив: наказ про зарахування має похідний характер. Якщо підстава незаконна, то і все, що збудовано на ній, теж.
У вимозі про звільнення з військової служби суд відмовив. Тут інший правовий механізм, і він у цій справі не застосовується. Судовий збір частково компенсували: з ТЦК та військової частини солідарно стягнули на користь чоловіка 1064 гривні 96 копійок.
Ця справа нагадує просту річ. Навіть під час мобілізації процедура не перестає бути обов’язковою для державних органів. І коли ТЦК її ігнорує, саме суд стає тим місцем, де людину можуть почути.