У ніч на 16 серпня Росія здійснила масштабну атаку на українські міста — Київ, Кременчук і Кривий Ріг. Це не просто черговий зведений звіт бойових дій. За сухими рядками переліку ракет і безпілотників проглядає юридична тканина, яку варто розуміти кожному, хто хоче бачити війну не лише як протистояння армій, а і як низку юридичних фактів із наслідками для злочинців.
Давайте розберемось, що саме сталося і чому правова кваліфікація цієї атаки має значення.
Спершу — про сам факт нападу. Удар завдавався з кількох напрямків одночасно. Росіяни запускали протикорабельні ракети «Онікс», балістичні «Іскандер-М» та аналоги С-400 і KN-23 з Курської, Брянської та Воронезької областей. До цього додалися керовані авіаційні ракети Х-59 і Х-69 із повітряного простору Бєлгородщини та тимчасово окупованої частини Херсонщини. Окремо йшла хвиля ударних безпілотників — 106 одиниць типу Shahed (включно з реактивними версіями), «Гербера» та дронів-імітаторів «Пародія». Їхніми стартовими майданчиками стали Курськ, Міллерово, Орел, Брянськ, Приморсько-Ахтарськ у Росії, а також окупований Донецьк і Крим.
Основний вектор атаки був спрямований на Київщину, Полтавщину та Дніпропетровщину. Таке географічне розсіювання — не випадковість. Воно має конкретне юридичне значення, про яке скажу трохи згодом.
Тепер розшифрую озброєння, бо без цього важко оцінити правовий бік справи. «Онікс» — це надзвукова протикорабельна ракета, яку проєктували для ураження військово-морських цілей. Її застосування по наземних об’єктах у густонаселених районах викликає окремі питання з точки зору принципу розрізнення — одного з наріжних каменів міжнародного гуманітарного права. Коли зброю, призначену для точкового ураження кораблів, використовують проти міської забудови, ризик невибіркового ураження і надмірної шкоди цивільному населенню зростає в рази.
Балістичні «Іскандер-М» та їхні північнокорейські родичі KN-23, як і ракети з комплексів С-400, летять траєкторією, яка ускладнює перехоплення. Водночас вони мають потужну бойову частину. Якщо такий засіб спрямовують не на конкретний військовий об’єкт, а на житловий квартал чи інфраструктуру, ми втрачаємо пропорційність — ще один ключовий принцип права війни. І тут важливий момент: навіть коли ціллю заявлена військова споруда, сторона нападу зобов’язана зважити співвідношення між очікуваною військовою перевагою та можливими жертвами серед мирних жителів.
Керовані авіаційні ракети Х-59/69 — це високоточна зброя, яка теоретично здатна мінімізувати побічну шкоду. Проте їхнє масове застосування в нічний час, та ще й у комбінації з іншими засобами, говорить про намір перенаситити систему протиповітряної оборони. А це вже про метод ведення війни. І про те, що свідоме перевантаження ППО, розраховане на те, що частина ракет усе одно прорветься до цивільних об’єктів, можна кваліфікувати як невибіркову атаку. У праві це заборонена тактика.
Щодо безпілотників. Сто шість дронів за одну ніч — це не просто кількість. Серед них «Шахеди», які часто летять на малій висоті і завдають удар по координатах без чіткої селекції цілі. Дрони-імітатори «Пародія» взагалі створені виключно для того, щоб виснажувати оборону, імітуючи справжні ударні апарати. Юридично це ставить питання про віроломство — заборонений спосіб ведення бойових дій, коли одна сторона прикидається, що має захищений статус, або створює хибне уявлення, аби отримати військову перевагу. Хоча прямо «Пародія» не підпадає під класичне визначення віроломства, сам принцип введення в оману під час атаки заслуговує на окрему правову оцінку — особливо якщо такі дії призводять до більших жертв серед мирного населення.
Тепер повернімося до географії. Основні напрямки — Київщина, Полтавщина, Дніпропетровщина. Усі три регіони мають густу житлову та промислову забудову, численні об’єкти критичної інфраструктури. З погляду міжнародного гуманітарного права, заборонено перетворювати цивільне населення або окремих цивільних осіб на об’єкт нападу. Якщо ж агресор спрямовує удари по енергетичних підстанціях, водогонах чи лікарнях — а минулі атаки на ці міста підтверджують таку практику — то ми маємо справу з порушенням заборони на напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення. До речі, саме такі дії часто фігурують у матеріалах міжнародних слідчих органів.
Кілька слів про виконавців та командування. Той факт, що запуски здійснювалися з російських областей — Курської, Брянської, Воронезької, з аеродромів у Росії та з окупованих територій, — чітко вказує на державний характер атаки. Тут немає анонімних проксі-сил. А це означає, що відповідальність держави-агресора настає за всіма канонами міжнародного публічного права: від порушення Статуту ООН до воєнних злочинів за Римським статутом.
І ще один нюанс, який часто оминають у повсякденних новинах. Коли атака здійснюється комбіновано — ракети різних типів плюс рій дронів, — це створює так званий ефект мультидоменного удару. Жодна система ППО не здатна зі стовідсотковою гарантією захистити все. Юридично це не виправдовує нападника, а навпаки — свідчить про свідоме створення ситуації, за якої жертви серед цивільного населення стають неминучими. Таку модель поведінки інколи кваліфікують як злочин проти людяності, якщо вона є частиною масштабної та систематичної політики.
Ви запитаєте: а що з цього має практичний сенс для звичайної людини? По-перше, розуміння юридичної природи атаки допомагає фіксувати докази. Кожен факт — від уламка ракети до координат вибуху — може лягти в основу майбутнього вироку. По-друге, це дозволяє нам не знецінювати власну історію фразами на кшталт «знову обстріляли». Ні, не «знову обстріляли» — а вчинили черговий акт збройної агресії з ознаками воєнного злочину. Зміна мови — це теж частина правового спротиву.
Отже, нічна атака 16 серпня — це не лише цифри зі звіту Повітряних сил. Це епізод у довгому списку діянь, які отримають належну кваліфікацію в міжнародних судах. І кожна ракета «Онікс», випущена по місту, кожен безпілотник, що імітував справжню ціль, стають рядком в обвинувальному акті, який рано чи пізно зачитають уголос.