Кілька рядків тексту на сайті Кабінету Міністрів – і соціальні мережі вибухнули. 10 серпня 2026 року там з’явилася петиція про обов’язкову мобілізацію жінок без дітей. Автор ідеї – Русин Станіслав Іванович – посилається на «принцип рівності громадян». І хоча документ поки що набрав мізерну кількість голосів, галас навколо нього вже серйозний. Давайте розберемося, що саме пропонують, чи це взагалі реально і чому в Центрі протидії дезінформації назвали ініціативу «дурнею».
Що насправді написано в петиції
Автор пропонує поширити військовий обов’язок на працездатних жінок, які не мають дітей. Виняток – ті, хто має законні підстави для відстрочки або не придатні за станом здоров’я. Формулювання досить розмите, але суть зрозуміла: якщо ти жінка без дитини і здорова – можеш отримати повістку нарівні з чоловіками.
Свою позицію пан Русин аргументує Конституцією України. Якщо точніше – статтею 24, яка справді гарантує рівність прав і свобод громадян незалежно від статі. Звідси автор виводить «необхідність справедливого розподілу обов’язків у воєнний час». Логіка проста: чоловіки воюють – чому жінки не повинні?
Але тут важливий момент. Конституція говорить про рівність прав, а не про ідентичність обов’язків у всіх сферах. Держава може встановлювати різні правила для різних категорій громадян, якщо це обґрунтовано. І чинне законодавство саме так і працює.
Як зараз регулюється військовий обов’язок жінок
В Україні жінки вже можуть служити – добровільно. Більше того, з 1 жовтня 2023 року жінки з медичною або фармацевтичною освітою зобов’язані ставати на військовий облік. Це не мобілізація в чистому вигляді, але облік – перший крок до потенційного призову.
Для решти жінок військова служба – справа виключно добровільна. Хочеш – підписуєш контракт. Не хочеш – ніхто не змусить. І поки що жодних законодавчих ініціатив про зміну цього порядку на офіційному рівні не зареєстровано.
Куди цікавіше інше: навіть якби петиція набрала 25 000 голосів, Кабмін лише розглянув би її. Це не означає автоматичного ухвалення. Далі потрібна розробка законопроєкту, голосування у Верховній Раді, підпис Президента. Тобто шлях від петиції до реальної мобілізації жінок – довгий і з безліччю фільтрів.
Чому петиція викликала таку бурхливу реакцію
По-перше, тема чутлива. Суспільство втомлене від війни, будь-які розмови про розширення мобілізації сприймаються нервово. По-друге, інформаційне поле працює на випередження: достатньо однієї петиції, щоб у Telegram-каналах з’явилися заголовки «Влада готує призов жінок».
Саме тому керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко відреагував майже миттєво. «Ніякої жіночої мобілізації не планується, так само не планується ніяких змін щодо батьків трьох дітей. Досить розганяти дурню», – заявив він.
Коваленко фактично виконав роль запобіжника: поки паніка не розрослася, офіційна особа чітко сказала – планів немає. І це важливо, бо подібні чутки можуть спровокувати абсолютно реальні наслідки: від масового виїзду жінок за кордон до сплеску тривожних розладів.
Юридична сторона питання: чи можливо це в принципі
Давайте уявимо гіпотетичний сценарій. Припустимо, хтось вирішив реалізувати ідею пана Русина. Які закони довелося б міняти?
Передусім – Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Саме він визначає, хто підлягає призову. Зараз стаття 15 цього закону чітко каже: жінки призиваються на військову службу лише в добровільному порядку. Щоб змінити це, потрібно вносити правки до закону через Верховну Раду.
Далі постає питання міжнародних зобов’язань України. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ратифікована Україною у 1981 році) не забороняє призов жінок, але вимагає, щоб будь-які обмеження чи спеціальні обов’язки були обґрунтованими й недискримінаційними. Примусова мобілізація виключно бездітних жінок виглядала б як мінімум спірною з точки зору рівності – чому саме ця категорія?
Крім того, є практика Європейського суду з прав людини. Справа «Мартін проти України» (рішення від 2019 року) стосувалася інших обставин, але принцип зрозумілий: будь-яке обмеження прав має бути пропорційним і переслідувати легітимну мету. Чи пройде обов’язкова мобілізація жінок цей тест – велике питання.
Що буде далі з петицією
Реалістичний прогноз – нічого. Станом на зараз вона має лічені голоси, а з огляду на жорстку заяву Центру протидії дезінформації, політичної волі для її підтримки немає. Радше ця історія стане черговим прикладом того, як одна ініціатива з мережі запускає хвилю переляку, поки офіційні особи її гасять.
Але сам факт появи таких петицій – симптом глибшої проблеми. Суспільство шукає справедливості у розподілі тягаря війни. І коли хтось бачить, що одні категорії мобілізують, а інші – ні, виникають питання. Просто відповіді на них варто шукати не в резонансних петиціях, а в спокійному аналізі законодавства та реальних потреб армії.
Ця петиція – радше привід замислитися про те, як працює система військового обліку загалом. Жінки вже служать, воюють, гинуть на фронті. І роблять це добровільно. Можливо, дискусія має йти не про примус, а про створення умов, за яких більше людей захочуть долучитися до захисту країни без жодних петицій.