Поновлення строку на апеляційне оскарження – це не технічна формальність, яку суд може вирішити одним реченням. Це питання, від якого залежить доля судового рішення, що вже набрало законної сили. 2 липня 2026 року Верховний Суд у справі № 904/10560/17 (904/5656/25) нагадав про це апеляційним судам – і зробив це досить жорстко. Давайте розберемося, що сталося і чому ця позиція важлива для кожного, хто бере участь у судових процесах.
300 000 гривень, які «зависли» без договору
Історія почалася з того, що у вересні 2015 року ТОВ «Фруктовий світ» перерахувало фізичній особі 300 000 гривень. У призначенні платежу значилося: повернення позики за договором від 4 червня 2015 року. Минуло майже десять років – і компанію визнали банкрутом.
Ліквідатор, арбітражний керуючий Смолов К. В., почав перевіряти документацію. І виявив цікаву деталь: самого договору позики немає. Ані оригіналу, ані копії. Він направив запит відповідачці, потім через суд витребував документи – але жодних підтверджень існування договірних відносин так і не отримав. Відповідачка написала, що минуло багато часу, строки зберігання документів закінчилися, тож надати договір вона не може.
Позиція ліквідатора була логічною: якщо немає доказів, що гроші перераховані на законній підставі, – це безпідставно набуті кошти. Стаття 1212 Цивільного кодексу України. Позов про стягнення 300 000 гривень подано в межах справи про банкрутство – і Господарський суд Дніпропетровської області 18 листопада 2025 року його повністю задовольнив.
Апеляція через три місяці: справді поважна причина
Рішення першої інстанції було складено 21 листопада 2025 року. Останній день для подання апеляційної скарги за законом – 11 грудня 2025 року. Але відповідачка звернулася до Центрального апеляційного господарського суду аж 2 березня 2026 року. Майже через три місяці після спливу строку.
Чому так пізно? У клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження вона пояснила: перебувала за межами України – надала копії закордонного паспорта з візами. Про розгляд справи не знала, повісток не отримувала. Копію рішення її адвокат отримав лише 9 лютого 2026 року. Тому, мовляв, строк слід відраховувати саме від цієї дати.
І ось тут – ключовий момент. Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 5 березня 2026 року написав буквально таке: «з доданих до апеляційної скарги документів вбачається за можливе поновити процесуальний строк». І все. Жодного слова про те, чому тримісячне запізнення визнано поважним. Жодного аналізу, чи справді перетин кордону унеможливив подання скарги вчасно. Жодної оцінки того факту, що рішення суду першої інстанції вже було виконане – ще 29 грудня 2025 року приватний виконавець стягнув 300 000 гривень з відповідачки.
Погодьтеся, дивна ситуація: людина не знала про судовий процес, але про арешт рахунків – знала? Чи могла не знати? Ці запитання апеляційний суд собі навіть не поставив. Він просто поновив строк і відкрив провадження.
Що сказав Верховний Суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (головуючий – Пєсков В. Г., судді – Жуков С. В., Картере В. І.) скасував обидва рішення апеляції – і ухвалу про поновлення строку, і постанову по суті.
Аргументація суду касаційної інстанції варта того, щоб її прочитати уважно. По-перше, стаття 256 Господарського процесуального кодексу України передбачає: строк на апеляційне оскарження може бути поновлений лише за наявності поважних причин. Поважними визнаються обставини, які є об’єктивно непереборними – тобто не залежать від волі людини і пов’язані з дійсними, істотними перешкодами.
По-друге, суд зобов’язаний зробити мотивований висновок щодо цих причин. Не просто констатувати, а пояснити: що саме стало перешкодою, чому ця перешкода була непереборною, які докази це підтверджують. Фраза «з документів вбачається за можливе» – це не мотивування. Це порожня формальність, за якою не стоїть жодного аналізу.
Європейський контекст: це більше, ніж просто український процес
Верховний Суд нагадав: безпідставне поновлення строку – це пряме порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. І послався на цілу низку рішень Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у справі «Пожарська проти України» (рішення від 15 травня 2025 року) ЄСПЛ зазначив: національний суд не може поновлювати строк на оскарження без належного пояснення причин. Якщо сторона посилається на несвоєчасне отримання рішення – суд має перевірити, чи могла вона дізнатися про нього раніше. Особливо коли рішення вже виконане.
А ось ще одне показове рішення – «ВАТ «Сквирасільрибгосп» проти України» від 30 листопада 2023 року. ЄСПЛ констатував порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через те, що апеляційний суд «просто підтримав аргумент» прокурора про поважність причин пропуску строку, не перевіривши, чи міг прокурор дізнатися про рішення раніше.
Колегія суддів також звернулася до висновку об’єднаної палати Касаційного цивільного суду – постанова від 4 грудня 2020 року у справі № 521/2815/15-ц. Там чітко сформульовано: «сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку, не є належним мотивуванням». Іншими словами, суд не може відбутися загальною фразою – він мусить пояснити свій висновок.
Верховний Суд також послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23. Там наголошено: «на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов’язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи». Це означає, що пасивність сторони – не привід для поновлення строків, а радше навпаки.
Що далі: справа повертається на новий розгляд
Справу № 904/10560/17 (904/5656/25) направлено на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду. Але не для повторного розгляду по суті – а зі стадії відкриття апеляційного провадження. Тобто апеляційний суд має заново вирішити питання про поновлення строку. І цього разу – з обов’язковим мотивуванням, чому він вважає причини поважними.
Цікаво, що Верховний Суд навіть не став аналізувати доводи сторін щодо суті спору. Чи були між сторонами договірні відносини? Чи справді кошти набуті безпідставно? Ці питання залишилися без відповіді. Процесуальне порушення виявилося настільки серйозним, що перекреслило весь розгляд по суті. Процедура в цьому випадку – важливіша за матеріальне право.
Верховний Суд підкреслив: порушення апеляційним судом вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 256 Господарського процесуального кодексу України є самостійною і достатньою підставою для скасування як оскаржуваної постанови, так і ухвали про відкриття апеляційного провадження. Іншими словами, навіть якби апеляція вирішила спір абсолютно правильно по суті – це б не врятувало її рішення.
Кілька практичних порад
Якщо ви подаєте клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження – поставтеся до нього як до повноцінного процесуального документа. Обґрунтуйте кожну обставину. Покажіть причинно-наслідковий зв’язок: ось ця конкретна перешкода – і ось чому вона не дала мені подати скаргу вчасно. Додайте докази до кожного твердження. Не розраховуйте, що суд «зрозуміє з контексту» – він не зобов’язаний здогадуватися.
Якщо ж ви виграли справу в першій інстанції, а опонент просить поновити строк – уважно читайте ухвалу апеляції. Якщо там лише загальна фраза без аналізу конкретних обставин – це ваш шанс у касації. Верховний Суд чітко показав: формальне поновлення строку не витримує перевірки.
І ще один важливий нюанс. Суд касаційної інстанції нагадав, що «у кожному конкретному випадку суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata». Тобто у принцип остаточності судового рішення. Це означає: що більше часу минуло, то вагомішими мають бути причини для поновлення строку. Три місяці мовчання – це серйозний аргумент проти поновлення, якщо тільки сторона не доведе, що весь цей час була об’єктивно позбавлена можливості діяти.