Притягнення окремих працівників до кримінальної відповідальності за перегини під час мобілізації – це лише латання дірок, а не лікування хвороби. Чи може одне-єдине кримінальне провадження щодо працівника ТЦК виправити всю систему? У Міноборони переконані, що ні. Точкове притягнення окремих працівників до кримінальної відповідальності абсолютно не розв’язує глибинну проблему. Погодьтеся, покарання «стрілочників» часто спрацьовує лише як гучний інформаційний привід, але залишає недоторканим те середовище, в якому ці порушення стають можливими.
Заступниця міністра оборони України Любов Галан під час засідання тимчасової слідчої комісії у Верховній Раді 19 серпня прямо заявила: самих лише вироків недостатньо. Її теза звучить досить жорстко, але справедливо – час перестати боротися з наслідками і взятися за те, що їх породжує.
Чому покарання не тотожне виправленню
Тут важливий нюанс, який часто випадає з публічних дискусій. Коли ми говоримо про порушення під час мобілізації, то зазвичай маємо на увазі конкретного посадовця, який перевищив службові повноваження чи застосував насильство. Логіка підказує: засудили винного – справедливість відновлено. Але в реальності на місце одного засудженого приходить інший виконавець, а інструкції, плани та тиск «згори» нікуди не зникають.
Любов Галан, коментуючи ситуацію на засіданні ТСК 19 серпня, наголосила на необхідності боротися саме з першопричинами. Що вона має на увазі? Насамперед те, що джерелом проблеми часто є не окремий злочинний умисел, а викривлена система управління, де правовий результат підміняють статистичною «паличкою». Кримінальне право тут виконує функцію гасіння пожежі, тоді як сам будинок продовжує тліти.
Система проти «стрілочників»
Навіщо нам з вами ця відмінність? Уявімо конвеєр, який періодично видає брак. Можна штрафувати робітника біля верстата, а можна перевірити налаштування всього механізму. Притягнення окремих працівників до кримінальної відповідальності – це і є штраф для робітника. Механізм же складається з десятків факторів: від процедури внутрішнього контролю до мотивації персоналу ТЦК.
Що має змінитися в цьому «механізмі»? Міноборони натякає на глобальний перегляд підходів до проведення мобілізаційних заходів. Тобто йдеться про корекцію не лише законодавства, а й управлінських процесів, критеріїв оцінки роботи центрів комплектування. Поки керівника оцінюватимуть виключно за кількість доставлених до військкомату, а не за законність цих дій, спокуса закрити очі на перевищення влади буде занадто великою.
Чи здатне притягнення окремих працівників до кримінальної відповідальності змінити такий системний перекіс? Вочевидь, ні. Без ревізії самих «правил гри» будь-який вирок залишиться поодиноким епізодом, який нічого не гарантує на майбутнє.
Не винні, а умови
Давайте подивимось на це з соціальної точки зору. Працівник ТЦК працює в умовах колосального стресу та дефіциту кадрів. Його робочий день ненормований, а комунікація з людьми часто відбувається на межі конфлікту. Якщо на цей фон накладається агресивне планування «від керівництва», ризик того, що людина перетне межу законності, зростає в рази.
Робота з причинами – це, зокрема, профілактика вигорання, належне навчання, ротація кадрів і чіткі безпекові протоколи. Це нудна, чорнова робота, яка не дає миттєвих політичних дивідендів, на відміну від гучної посадки підозрюваного. І саме тому так складно просувати системні зміни: вони не виробляють гарних заголовків, але саме вони здатні зупинити потік скарг і злочинів.
Крім того, заступниця міністра наголосила на засіданні ТСК на тому, що потрібно працювати з причинами, які призводять до конкретних кейсів. Іншими словами, за кожним порушенням має стояти службове розслідування не для пошуку винуватого, а для виявлення збою в алгоритмі. Якщо десяток людей в різних регіонах припускаються однієї й тієї ж помилки – це вже патерн, а не випадковість.
Помилка сприйняття тут криється в автоматичному ототожненні злочину зі злим умислом виконавця. Насправді багато процесуальних порушень під час мобілізації трапляються через правову невизначеність або суперечливі накази. І замість того, щоб розбиратися з бюрократичним хаосом, простіше знайти крайнього. Притягнення окремих працівників до кримінальної відповідальності в такому випадку стає зручною димовою завісою, за якою реальні проблеми лишаються непомітними.
Що стоїть за словами чиновника
Заява Галана – це не спроба виправдати свавілля. Це чіткий маркер зміни вектора. Якщо сприйняти її буквально, держава нарешті визнає, що неможливо вічно закривати очі на дисонанс між планом по мобілізації та дотриманням прав людини. Інструмент кримінального права лишається, але він відходить на другий план, поступаючись місцем адміністративному аудиту та інституційній гігієні.
Це зовсім не означає, що провадження проти окремих посадовців закриють або припинять. Ні, кримінальна відповідальність для конкретного працівника залишиться ультимативним аргументом. Але якщо одночасно не почати ремонтувати саму бюрократичну надбудову, будь-які покарання лише створюватимуть ілюзію контролю, залишаючи глибинні процеси незайманими.
Коли ми сваримо систему, ми часто забуваємо, що вона складається з живих людей, які потребують зрозумілих правил гри. Немає нічого гіршого для правозастосування, ніж розмиті критерії та постійний тиск показниками. Схоже, саме цю аксіому й намагалася донести заступниця міністра, говорячи про “першопричини” порушень.
Бо найпарадоксальніше у цій історії ось що: ми іноді забуваємо, що армія – це теж частина суспільства з усіма його складнощами, і намагання вилікувати її проблеми лише репресивним шляхом неминуче призведе до рецидиву. Тому лейтмотивом засідання ТСК 19 серпня стала проста, але незручна думка: якщо не почати з фундаменту, латання дірок на фасаді так і залишиться марною тратою часу.