Застосування зброї працівниками ТЦК – тема, яка породжує безліч міфів, страхів і нерозуміння. Часто люди ототожнюють співробітників територіальних центрів комплектування з поліцейськими й думають, ніби вони можуть діяти так само рішуче. Насправді все набагато складніше. ТЦК не є правоохоронним органом. Вони не наділені правом застосовувати силу до цивільних тільки тому, що виконують завдання мобілізації. І отут криється ключовий нюанс, який варто розібрати без паніки й упереджень.
Уявіть собі звичайну групу оповіщення: кілька військовослужбовців ТЦК і поліцейський. У кого з них справді є повноваження зупинити, перевірити документи чи застосувати зброю на враження? Відповідь однозначна – у поліцейського. У представників центру комплектування таких прав немає навіть за воєнного стану. Вони не мають статусу, який дозволяв би їм діяти за логікою «я тут влада, тому можу діставати зброю». Усе регулюється зовсім інакше.
Ба більше, посадовці самих ТЦК неодноразово наголошували: працівники центрів комплектування не мають окремих спеціальних повноважень на носіння чи використання зброї під час роботи в групах оповіщення. Це означає, що ні пістолет на поясі, ні автомат за спиною не є чимось само собою зрозумілим. Вони не можуть витягти зброю, бо їм здалося, що людина ухиляється від вручення повістки. І це принципова відмінність від поліції, яка діє на підставі закону «Про Національну поліцію».
Тут одразу виникає друге запитання: а чи мають вони бодай якусь зброю при собі? Якщо йдеться про військовослужбовців, що виконують обов’язки у складі ТЦК, – так, вони можуть мати штатну зброю, передбачену внутрішніми наказами й статутами. Це частина їхнього майна як військових осіб. Але саме тому важливо розуміти: мати зброю і мати право її застосовувати – це два абсолютно різні світи. Закон не дозволяє застосовувати зброю до цивільних просто тому, що ті не хочуть спілкуватися або намагаються піти.
Коли ж застосування зброї ТЦК все-таки може бути виправданим? Тут ми підходимо до того єдиного випадку, про який кажуть юристи. Він не створений спеціально для працівників центрів комплектування – це універсальне право кожної людини. Ідеться про необхідну оборону. Стаття 36 Кримінального кодексу України каже: дії, вчинені для захисту від суспільно небезпечного посягання, не є злочином, якщо не було перевищено меж необхідної оборони.
Іншими словами, якщо життю або здоров’ю працівника ТЦК загрожує реальна небезпека – його намагаються вдарити ножем, нападають із палицею, застосовують силу, небезпечну для життя, – він може захищатися. І якщо в цей момент при ньому на законних підставах перебуває зброя, то він уповноважений її використати для захисту. Важливо: не для примусу, не для затримання, не для того, щоб зупинити чоловіка, який тікає з повісткою. Саме і тільки для оборони, коли реально вирішується питання життя чи тілесної цілісності.
Ключове слово тут «реальна». Бути незадоволеним, кричати, лаятися, навіть штовхнути у плече – цього недостатньо, щоб хапатися за пістолет. Перевищення меж необхідної оборони у таких ситуаціях може обернутися кримінальною справою вже проти самого військовослужбовця. Судова практика знає випадки, коли працівників різних органів притягали до відповідальності за явну невідповідність засобів захисту характерові нападу.
Це означає, що застосування зброї працівниками ТЦК у мирному діалозі або суперечці – незаконне. Вони не мають права робити залякувальні постріли в повітря, спрямовувати зброю на людей, щоб примусити їх стояти на місці. Якщо таке трапляється, то йдеться вже не про оборону, а про зловживання, яке має фіксуватися поліцією й отримувати відповідну правову оцінку.
До речі, саме тому виробляється практика, коли оповіщення проводять лише разом із поліцейськими. Поліцейський має право застосовувати зброю у визначених законом випадках для зупинення правопорушення чи затримання особи. Співробітник ТЦК таким правом не володіє. І якщо вам хтось каже, що представники центру комплектування можуть застосовувати зброю за будь-якого опору, – це відверта маніпуляція. Вони можуть її застосувати рівно стільки ж, скільки і будь-який інший громадянин, який захищає власне життя.
Тут важливий момент: якщо працівник ТЦК перебуває не при виконанні службових обов’язків, а просто як фізична особа, то логіка та сама. Якщо на нього, наприклад, напали в цивільному житті, він діє у стані необхідної оборони на рівні з будь-якою людиною. І наявність при собі зброї, законно закріпленої за ним, не змінює правила. Необхідна оборона – це не спеціальний привілей, а нормальне право.
Виходить цікава конструкція: ТЦК не можуть застосовувати зброю як інструмент службового примусу, але можуть застосувати її для самозахисту, якщо опинились у стані необхідної оборони. І тут немає жодного парадоксу. Це стандартне розмежування, яке діє для всіх озброєних осіб, що не належать до правоохоронної системи.
Звісно, на практиці все не так просто. Емоції під час мобілізаційних заходів зашкалюють. Хтось боїться побачити зброю в руках людини у формі й одразу починає знімати на телефон, вигукуючи про порушення. Хтось, навпаки, розраховує, що військовий не наважиться стрельнути. І саме тому сторонам варто розуміти межі дозволеного, а не доводити ситуацію до крайнощів. Правило залізне: будь-яке застосування зброї, яке не викликане крайньою необхідністю захисту, – це вже привід для службового розслідування і кримінального провадження.
Варто окремо згадати про зброю, яка перебуває у розпорядженні ТЦК як військової установи. Територіальний центр комплектування – це частина Збройних Сил. Там є озброєна охорона, є зброя для виконання завдань в умовах оборони самої установи. Але це зовсім інша ситуація, яка не стосується повсякденних виїздів оповіщення. Внутрішні інструкції вимагають, аби будь-який випадок застосування зброї фіксувався і звірявся з нормою статті 36 Кримінального кодексу і Статутом внутрішньої служби.
Наостанок хочу підкреслити: мобілізація – це один із найважчих суспільних процесів, і зрозуміло, чому тема застосування зброї ТЦК викликає стільки тривоги. Але право захищається не менше, ніж фізична безпека. Тож якщо ви бачите людину зі зброєю, яка представляє ТЦК, не варто апріорі сприймати це як загрозу. Це лише військовий, який, швидше за все, усвідомлює, що його зброя «мовчить», поки немає прямого нападу. А єдиною підставою, яка справді дозволяє цю зброю застосувати, стане не мобілізаційне розпорядження, а небезпека, яка змусить його діяти так, як має право діяти будь-хто з нас.