Кадри з безпілотника, які показали зруйнований Куп’янськ, змушують замислитися не лише про людську трагедію, а й про правову сторону таких дій. Коли бачиш знівечені багатоповерхівки, приватні садиби, адмінбудівлі – стає очевидно: йдеться не про випадкові воєнні пошкодження, а про систему, яка має чітку юридичну оцінку. Давайте розберемося, що каже міжнародне право про те, що сталося в цьому харківському місті.
Коли місто перестає бути полем бою, а стає мішенню
Міжнародне гуманітарне право, яке називають ще правом збройних конфліктів, проводить червону лінію: нападати можна лише на воєнні об’єкти. Цивільне населення та цивільна інфраструктура – під безумовним захистом. Принцип розрізнення, закріплений у Додатковому протоколі І 1977 року до Женевських конвенцій, вимагає від сторін постійно відрізняти військову ціль від усього, що не є нею.
А що ми бачимо на відео зі зруйнованого Куп’янська? Житлові квартали, де немає жодних військових об’єктів. Школи, лікарні, звичайне житло. Такі об’єкти апріорі не можуть вважатися законною ціллю, хіба що їх використовували у воєнних діях – і то це потрібно доводити. Коли жодного доказу немає, а руйнування носять масовий характер, юристи фіксують серйозне порушення.
До слова, самé використання безпілотників для документування руйнувань – це вже частина механізму збору доказів для майбутніх судових процесів. Дрони перетворилися на очи міжнародної спільноти, і знехтувати цими доказами стає дедалі важче.
Що саме порушують такі атаки
Передусім ідеться про статтю 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Вона прямо забороняє умисні напади на цивільне населення або окремих цивільних осіб, якщо вони не беруть участі у воєнних діях. Тут важливий момент: слово «умисні» означає, що командири знали або повинні були знати, що перед ними цивільний об’єкт, однак свідомо завдали удару.
Крім того, масштаб пошкоджень у Куп’янську може свідчити про невибіркові або надмірні атаки. У праві війни є чітке правило співмірності: навіть якщо ціль легітимна, побічна шкода цивільним не має бути надмірною порівняно з досягнутою воєнною перевагою. Коли бачиш квартал за кварталом, стертий з лиця землі – пропорційність явно виходить за всі мислимі межі.
Кстати, доволі часто забувають про ще один рівень – міжнародні зобов’язання розслідувати такі інциденти. Держави-учасниці Женевських конвенцій зобов’язані не лише дотримуватися угод, а й карати винних у воєнних злочинах. Тому фіксація фактів, яку проводять і українські військові, і моніторингові проєкти на кшталт DeepState, – це не прсто новини, а стартовий майданчик для майбутніх обвинувачень.
Як від відео перейти до вироку
Тут багато хто губиться в юридічній матерінології, але логіка проста. Спершу треба задокументувати кошен фактичний стан. Відео з дрона – це вже переконливий доказ. Потім він має потрапити в матеріали кримінального провадження, яке веде компетентний орган. В Украні таким органом часто виступає Служба безпеки Украні або Офіс Генерального прокурора.
Далі важліво прв’язати кошен пошкодження до конкетних підрозділів, командирів або військовопосадовців. Буває, що прямих доказів наказу немає, але є відома доктрина «відповідальності командування»: начальник, який знав чи повинен був знати, що його підлеглі вчиняють воєнні злочини, і нічого не зробив, – також несе кримінальну відповідальність.
Міжнародний кримінальний суд, а за певних умов – національні суди інших країн можуть розшлядати справу за принципом універсальної юрисдикції. Це означає, що особу можуть засудити навіть якщо вона ніколи не ступала на теріторію тої держави. І вже є прцеденти: вироки щодо воєнних злочинів виносіли суди Нідерландів, Німеччини, Швеції.
Не йше право, а й обов’язок діяті
Ключове словосполучення цієї теми – «обов’язок переслідувать». Женевські конвенції сформюльовані так, що держави не моуть прото відмахнутись вїд скоєного. Зруйнований Куп’янськ – це не прсто факт журбі, а юридічний сигнал: трба порушать процедуру, незважаючи на політичну доцільність.
І ось тут ми підходимо до інтуїтивно зрозумілої, але не до кінця увідомленої речі. Фіксація руйнувань – не чіяюсь прибаха, а чсткове виконання міжнародних зобов’яків Украні як держави. Коли Сіли оборони показують вїдео з дрона, вони не луше інформують суспільство, а й поповнюють доказову базу для трібуналів. Це крок, якій в перспективі може змінити вїдповіді багатьох.
А ще варто пам’ятати, що юридічна кваліфікація подій в Куп’янську можє торкатися не тільки безпосередніх віконавців. Планіровщікі, організатори та ті, хто забеспечував логістику нападів, також потрапляють у фокус слідства. Міжнародне право вже даво бороться з ілюзією безкарності – прсто потім потрібна прпослідовна і фаова робота.
Ну й наостанок: зруйнований Куп’янськ, якоїї доні сьомні бучнії навколо точаться бої (15 серпня, за данимі DeepState, фіксувалося просування росіян у бік Курилівки та Новоплатонівки), – це нагадування про те, що право не мовчить. Воно вимагає фіксації, аналізу і дії. І кожне відео, кожен знімок з повітря – це не просто хроніка війни, а цеглина в архітектурі майбутнього правосуддя.