Чи можна засудити людину за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України лише тому, що вона працювала головним бухгалтером на підприємстві, створеному окупаційною владою? Саме це питання постало перед Верховним Судом у справі № 766/12788/24 – і відповідь на нього виявилася зовсім не очевидною.
26 травня 2026 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила рішення, яке може суттєво вплинути на судову практику в справах про колабораційну діяльність. Ідеться про передачу кримінального провадження на розгляд об’єднаної палати – процедуру, яку застосовують тоді, коли різні склади суду по-різному тлумачать одну й ту саму норму закону.
Що сталося: фабула справи
Громадянка України, перебуваючи в окупованому Херсоні, добровільно погодилася обійняти посаду головного бухгалтера так званого «Державного унітарного підприємства «Херсонська паливна компанія». Це підприємство створила окупаційна адміністрація – конкретно, так звані «військово-цивільна адміністрація Херсонської області» та «Міністерство паливно-енергетичного комплексу Херсонської області».
Жінка підписала трудовий договір 12 вересня 2022 року, отримала у підпорядкування одного бухгалтера, організовувала бухгалтерський та податковий облік, видавала зарплату в рублях, підписувала фінансові документи. Крім того, брала участь в інвентаризації основних фондів Херсонського нафтопереробного заводу та нафтоперевалювального комплексу.
Херсонський міський суд визнав її винною саме за ч. 5 ст. 111-1 КК – тобто за добровільне зайняття посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконному органі влади, створеному на окупованій території. Вирок – 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах влади на 10 років і конфіскація майна. Апеляція залишила вирок без змін.
У чому камінь спотикання
Захисник у касаційній скарзі наполягав на неправильній кваліфікації дій підзахисної. Логіка захисту проста: державне унітарне підприємство – це не орган влади. Його статут не містить жодних вказівок на виконання владних чи управлінських функцій щодо окупованих територій. Іншими словами, головний бухгалтер такого підприємства не керує територіальною громадою, не ухвалює нормативних актів і не здійснює правоохоронних функцій.
А тепер – ключове. Виявилося, що у Верховного Суду немає єдиної позиції з цього питання.
Колегія суддів Другої судової палати ще 13 лютого 2025 року вказала: зайняття керівної посади в незаконному комунальному унітарному підприємстві охоплюється складом злочину за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. Об’єднана палата 1 грудня 2025 року підтвердила цей підхід у справі про майстра лісу так званого «Куп’янського лісового господарства».
Але вже 25 лютого 2026 року Третя судова палата висловила зовсім іншу думку. Розглядаючи справу керівника освітнього закладу на окупованій території (справа № 766/12766/23), судді дійшли висновку: державна бюджетна освітня установа не наділена владними повноваженнями публічного характеру. Її керівник не здійснює владного управління в масштабах громади чи держави. Сам факт функціонування такого закладу на окупованій території, за відсутності ознак органу влади, не утворює складу злочину за ч. 5 ст. 111-1 КК.
Чому це важливо для кожного, хто цікавиться темою колаборації
Давайте розберемося без юридичної «води». Кримінальний кодекс України у ч. 5 ст. 111-1 карає не за будь-яку роботу на окупантів, а лише за зайняття посад у незаконних органах влади. І от тут починається найцікавіше – де межа між «органом влади» і звичайним підприємством, нехай і створеним окупаційною адміністрацією?
Закон України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» дає доволі широке визначення окупаційної адміністрації. У пункті 6 статті 1-1 йдеться, що це – сукупність державних органів і структур РФ, а також підконтрольних їй самопроголошених органів, які узурпували владні повноваження. І тут важливий нюанс: закон згадує серед таких структур не лише органи, а й «організації, підприємства та установи».
Саме на це посилалися Друга палата й об’єднана палата, кваліфікуючи роботу на окупаційних підприємствах за ч. 5 ст. 111-1 КК. Логіка така: якщо підприємство створене окупаційною адміністрацією, воно є частиною цієї адміністрації – а отже, його посадовці підпадають під дію статті.
Але Третя палата пішла іншим шляхом. Її аргумент: навіть якщо підприємство створене окупантами, це не перетворює його автоматично на орган влади. Ключове значення мають функції, які воно реально виконує. Якщо підприємство просто веде господарську діяльність – це одне. Якщо ж воно здійснює нормотворчі, управлінські чи правоохоронні функції держави – зовсім інше.
Що вирішила Перша палата і чому це цікаво
Колегія суддів Першої палати відверто підтримала підхід Третьої палати. У своїй ухвалі вони чітко сформулювали: «За своєю правовою природою державне унітарне підприємство не наділене владними повноваженнями публічного характеру, його головний бухгалтер не здійснює владного управління в масштабах територіальної громади чи держави».
Іншими словами, судді Першої палати вважають: саме собою підписання трудового договору з окупаційним підприємством і виконання там суто бухгалтерських функцій не дорівнює роботі в «незаконному органі влади». Для кваліфікації за ч. 5 ст. 111-1 КК потрібно довести, що установа реально виконувала владні, а не господарські функції.
Оскільки такий підхід суперечить раніше висловленій позиції об’єднаної палати від 1 грудня 2025 року, Перша палата не могла просто взяти й ухвалити власне рішення. Процесуальний закон вимагає в таких випадках передавати справу на розгляд об’єднаної палати – що й було зроблено.
Це рішення – не просто технічний момент. Воно свідчить про глибоку дискусію всередині самого Верховного Суду щодо меж застосування статті про колабораційну діяльність. І дискусія ця має цілком практичні наслідки: від того, яку позицію остаточно займе об’єднана палата, залежатиме доля не лише цієї конкретної жінки, а й багатьох інших людей, чиї справи чекають на розгляд.
Крім кваліфікації, захисник порушував і питання про можливість пом’якшення покарання – зокрема, застосування статей 69 та 75 Кримінального кодексу України (призначення більш м’якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням). А також вказував на дискримінаційний характер обвинувачення: інших працівників того ж підприємства до відповідальності взагалі не притягнули.
Тепер слово за об’єднаною палатою Касаційного кримінального суду. Саме її правовий висновок – хоч би яким він був – стане орієнтиром для всіх судів України під час розгляду аналогічних справ. А поки що маємо рідкісний випадок, коли найвищий судовий орган відкрито визнає: єдності в тлумаченні закону немає, і це треба виправляти.