Уявіть ситуацію: людина отримала умовний строк, але систематично порушує покладені на неї обов’язки. Орган пробації йде до суду з поданням – мовляв, годі випробування, хай засуджений іде відбувати реальне покарання. Суд відмовляє. І тут постає несподіване питання: а чи може сам орган пробації оскаржити цю відмову?
Саме навколо цього питання розгорівся серйозний спір у Верховному Суді. 8 квітня 2026 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду ухвалила рішення передати справу на розгляд об’єднаної палати. Причина – у різних палатах Верховного Суду сформувалися протилежні правові позиції щодо того, чи наділений орган пробації правом на апеляційне оскарження ухвал про відмову в задоволенні його ж подання.
З чого все почалося
Фабула справи досить типова. Начальник Чугуївського районного відділу №2 філії Державної установи «Центр пробації» звернувся до Зміївського районного суду Харківської області з поданням: скасувати звільнення від відбування покарання з випробуванням і направити засудженого для реального відбування призначеного покарання. Суд першої інстанції 5 листопада 2025 року відмовив.
Орган пробації подав апеляційну скаргу. Але Харківський апеляційний суд 14 січня 2026 року закрив апеляційне провадження і повернув скаргу. Логіка апеляційного суду була такою: орган пробації не входить до переліку осіб, визначених частиною 1 статті 393 Кримінального процесуального кодексу України, які мають право оскаржувати судові рішення, ухвалені в порядку виконання вироку.
І ось тут починається найцікавіше.
Дві паралельні реальності Верховного Суду
Колегія суддів Третьої судової палати, вивчаючи касаційну скаргу представника органу пробації, виявила, що у Верховному Суді склалися дві протилежні лінії щодо цього питання.
Перша позиція – її дотримуються Третя судова палата (у справах №644/1773/22 від 23 грудня 2025 року та №953/2636/24 від 9 лютого 2026 року) і Друга судова палата (справа №644/9384/24 від 26 січня 2026 року). Суть така: орган пробації не належить до кола осіб, яким стаття 393 КПК надає право апеляційного оскарження. А отже, повернення апеляційної скарги є цілком правомірним – і крапка.
Друга позиція – її сформулювала Перша судова палата у постанові від 12 лютого 2026 року (справа №936/40/24). Логіка тут принципово інша: якщо орган пробації звертається до суду з поданням, він одразу набуває прав учасника судового провадження. А раз так – може підтримувати подання, давати пояснення, подавати докази і, що ключове, оскаржувати рішення суду за наслідками розгляду цього подання. До того ж частина 6 статті 539 КПК прямо передбачає можливість апеляційного оскарження ухвал, постановлених за наслідками розгляду клопотань і подань.
Чому Третя палата не погоджується з Першою
Третя судова палата у своїй ухвалі від 8 квітня 2026 року детально пояснила, чому вважає позицію колег із Першої палати хибною. І аргументи тут варті уваги.
По-перше, частина 6 статті 539 КПК справді каже, що ухвала за наслідками розгляду подання може бути оскаржена в апеляційному порядку. Але – і це важливий нюанс – вона не називає конкретних суб’єктів оскарження. Не сказано, що «всі учасники судового провадження можуть оскаржити». Просто констатується сама можливість оскарження. А хто саме може – дивіться в статті 393 КПК.
По-друге, не варто плутати орган пробації як установу, що подає подання, і представника персоналу органу пробації як учасника судового провадження. Останній – це посадова особа, яка за ухвалою суду складає і подає досудову доповідь (стаття 72-1 КПК). Це два різні процесуальні статуси з різними правами й обов’язками.
По-третє, частина 5 статті 539 КПК передбачає, що суд лише повідомляє орган пробації про час і місце розгляду подання. Жодного обов’язку брати участь у засіданні закон не встановлює. Тож стверджувати, що в органу пробації автоматично виникає право на оскарження, було б, м’яко кажучи, поспішним.
Є ще один цікавий аргумент, який підтримав прокурор: відповідно до пункту 6 частини 1 статті 393 КПК, право на апеляційне оскарження ухвал, ухвалених у порядку виконання рішення суду, має прокурор. Саме на прокуратуру покладено функцію нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. А Закон України «Про пробацію» такого права органам пробації взагалі не надає.
Що далі
Колегія суддів Третьої палати не просто констатувала наявність двох різних підходів. Вона вирішила, що потрібно відступити від висновку Першої судової палати, викладеного у постанові від 12 лютого 2026 року. А для цього, згідно з частиною 2 статті 434-1 КПК, провадження передається на розгляд об’єднаної палати Касаційного кримінального суду.
Мета зрозуміла – забезпечити єдність судової практики. Доки об’єднана палата не висловиться остаточно, суди апеляційної інстанції фактично позбавлені чіткого орієнтира. Хтось повертає апеляційні скарги органів пробації, посилаючись на позицію Третьої та Другої палат. Хтось, навпаки, приймає їх до розгляду, керуючись логікою Першої палати. Різнобій – це завжди погано для правової визначеності.
Коли об’єднана палата розгляне це питання – питання часу. Але одне зрозуміло вже зараз: від відповіді залежатиме не лише конкретна справа начальника Чугуївського районного відділу пробації, а й сотні аналогічних ситуацій по всій країні. Бо за кожним таким поданням стоїть реальна людина – засуджений, який або дотримується умов випробувального терміну, або систематично їх порушує.
До речі, цікавий момент: орган пробації не позбавлений можливості повторно звернутися до суду з аналогічним поданням, усунувши недоліки, на які вказав суд у своїй ухвалі. Тобто навіть якщо об’єднана палата підтвердить позицію про відсутність права на апеляційне оскарження, орган пробації не залишиться без інструментів впливу. Просто шлях до мети буде трохи іншим – через прокурора, який має повне право оскаржити відмову суду, або через нове подання.