Чи може приватний виконавець накласти арешт на корпоративні права фермерського господарства за боргами одного з його членів? Саме це питання стало каменем спотикання у справі, яку 21 січня 2026 року розглянула Велика Палата Верховного Суду. І відповідь, яку дав суд, розставляє крапки над «і» у давній суперечці між боржниками, стягувачами та виконавцями.
Давайте розберемося, що сталося і які висновки тепер варто враховувати всім, хто так чи інакше пов’язаний із фермерськими господарствами, виконавчими провадженнями або просто цікавиться тим, як працює механізм стягнення боргів в Україні.
З чого все почалося
Історія тягнеться ще з 2022 року. ТОВ «Фінансова компанія «Капітал-Дніпро» позивалася до Фермерського господарства «Дніпро» та двох фізичних осіб – поручителів за кредитними договорами. Загальна сума боргу – понад 41 мільйон гривень. Суди першої та апеляційної інстанцій позов задовольнили частково: стягнули солідарно близько 35 мільйонів гривень заборгованості.
Далі – виконавче провадження. Приватний виконавець відкрив його у грудні 2023 року, заарештував рахунки, але грошей там майже не було – лише трохи менше чотирьох тисяч гривень. Рухоме майно боржника теж не давало змоги покрити багатомільйонний борг. Тоді виконавець зробив наступний крок: 21 грудня 2023 року він наклав арешт на 100% частки одного з боржників у статутному капіталі ФГ «Дніпро».
І ось тут почалося найцікавіше.
Чому боржник пішов до суду
Боржник – назвемо його скаржником – обурився. Його аргументи варто перелічити, бо вони досить типові для таких спорів.
По-перше, він наполягав: ФГ «Дніпро» – це не товариство з обмеженою відповідальністю, а зовсім інша форма господарювання. Вона регулюється спеціальним Законом України «Про фермерське господарство», а не Законом «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Отже, й стаття 53-1 Закону «Про виконавче провадження» (яка регулює звернення стягнення на частку саме в ТОВ і ТДВ) тут не застосовується.
По-друге, скаржник стверджував, що статутний капітал у ФГ «Дніпро» взагалі не створювався. Тобто його частка в ньому дорівнює нулю. Натомість статут визначає частки у майні господарства – і в нього там лише 50%, а не 100%, як зазначив виконавець.
По-третє, лунали закиди про те, що виконавець сплутав «розмір статутного капіталу» з «відсотком права голосу», не врахував черговість звернення стягнення, проігнорував наявність іншого майна у фермерського господарства і взагалі діяв із перевищенням повноважень.
Чесно кажучи, звучить логічно. Але суди першої та апеляційної інстанцій з цим не погодилися. Справа дійшла до Верховного Суду, а звідти – до Великої Палати.
Чому це питання виявилося складним
Річ у тім, що у правовому регулюванні фермерських господарств справді існує чимало прогалин. Закон України «Про фермерське господарство» не визначає порядку звернення стягнення на частку члена такого господарства. Немає там і чітких норм про те, чи можна взагалі накладати арешт на корпоративні права фермерського господарства.
Більше того, у судовій практиці склалася суперечлива ситуація. Касаційний господарський суд у справі №922/3059/16 дійшов висновку, що корпоративні права самі по собі не можуть відчужуватися – вони не є оборотоздатним об’єктом цивільних прав. А Касаційний адміністративний суд у справі №340/2214/19, навпаки, визнав, що арешт корпоративних прав боржника-засновника фермерського господарства є законним заходом примусового виконання.
Саме для усунення цієї колізії Касаційний господарський суд і передав справу на розгляд Великої Палати.
Що сказала Велика Палата: ключові висновки
Велика Палата Верховного Суду провела системний аналіз правового статусу фермерського господарства і дійшла кількох принципових висновків. Зупинюся на найважливіших.
Фермерське господарство – це юридична особа корпоративного типу. Хоча воно не є товариством з обмеженою чи додатковою відповідальністю, у його членів виникають корпоративні права – право на участь в управлінні, на отримання частини прибутку, на вихід із господарства з отриманням частки майна. Ці права хоч і не названі прямо «корпоративними» у Законі «Про фермерське господарство», але за своєю суттю є саме такими.
У фермерському господарстві створюється складений капітал, а не статутний. Це важливе уточнення. Але сама по собі термінологічна неточність у постанові виконавця (який написав «статутний» замість «складений») не є підставою для скасування арешту.
Накладення арешту на корпоративні права – законно. Велика Палата прямо зазначила: виконавець має повноваження накладати арешт як на частку у складеному капіталі фермерського господарства, так і на корпоративні права його члена. Мета такого арешту – не дати боржнику розпорядитися своїми правами і забезпечити реальне виконання судового рішення.
А як тоді звертати стягнення?
Тут важливий момент. Велика Палата визнала, що застосовувати до фермерського господарства механізм продажу частки з аукціону (як це передбачено для ТОВ) не можна. Причина – специфічний суб’єктний склад: членами фермерського господарства можуть бути лише родичі або члени сім’ї, які особисто беруть участь у його діяльності. Стороння особа чи юридична особа просто не може стати членом такого господарства.
Натомість суд запропонував застосовувати аналогію закону – зокрема, статтю 131 Цивільного кодексу України, яка регулює звернення стягнення на частку учасника повного товариства. Схема виглядає так: кредитори можуть вимагати виділу частини майна фермерського господарства, пропорційної частці боржника у складеному капіталі.
Простими словами: продати саму частку сторонній особі не можна, але можна виділити майно, яке їй відповідає, і спрямувати його на погашення боргів.
Презумпція достовірності реєстру: чому це спрацювало проти боржника
Окремо варто згадати про один процесуальний аспект, який зіграв вирішальну роль. Приватний виконавець, накладаючи арешт, керувався даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. А в реєстрі було зазначено, що боржнику належить 100% частки у статутному капіталі ФГ «Дніпро».
Боржник наполягав, що насправді його частка – лише 50%. Але суд нагадав: закон закріплює презумпцію достовірності відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру. Якщо там написано 100% – третя особа (зокрема, виконавець) має право на це покладатися. Хочеш, щоб було інакше – оновлюй реєстр вчасно.
Крім того, боржник так і не подав виконавцю декларацію про доходи та майно, хоча його неодноразово про це просили. А це – прямий обов’язок за статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження».
Що це означає на практиці
Справа №904/1615/22 має всі шанси стати орієнтиром для подальшої судової практики. Після цієї постанови Великої Палати можна впевнено сказати:
- Приватний чи державний виконавець має право накладати арешт на корпоративні права фермерського господарства, якщо його член є боржником.
- Відсутність прямої норми у Законі «Про фермерське господарство» не є перешкодою для вжиття таких заходів.
- Для звернення стягнення на частку варто застосовувати аналогію з повним товариством (стаття 131 ЦК України), а не з ТОВ.
- Дані в Єдиному державному реєстрі мають значення – і нехтувати їх актуалізацією може бути собі дорожче.
І, мабуть, найголовніше: ухилитися від виконання судового рішення тільки тому, що ти є членом фермерського господарства, не вийде. Суд підтвердив: право на справедливий суд було б ілюзорним, якби його рішення залишалися невиконаними. А фермерське господарство, попри всю свою специфіку, не є «недоторканною фортецею» для кредиторів.