Удари по Києву, про які розповів Володимир Зеленський, – це воєнні злочини, а не військова необхідність. Емоції тут ні до чого: є конкретні норми міжнародного права, ухвалені після Другої світової війни, і вони прямо забороняють те, що сталося. Давайте розберемося, за якими саме правилами це кваліфікують і чому формулювання має значення.
Що сталося за словами президента
Зеленський повідомив, що російські дрони пошкодили в Києві два дитячі садочки й дві школи. Під удар потрапили також звичайний житловий будинок, станція технічного обслуговування, кілька складських приміщень та об’єкти зв’язку. Окремо президент згадав будинок, який використовується як резиденція посла Саудівської Аравії.
Масштаб атаки теж показовий: загалом від учора росіяни застосували 277 ударних дронів різних типів, і 155 з них – реактивні. Є загиблі, десятки людей постраждали. Кожен такий епізод – окремий предмет для розслідування, і саме з деталей потім складається справа.
Військова мета чи цивільні об’єкти: де проходить межа
Основа основ – принцип розрізнення. Він закріплений у статті 48 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року. Сторони конфлікту зобов’язані відрізняти цивільних осіб і цивільні об’єкти від воєнних. І спрямовувати свої дії лише проти других.
Що вважати цивільним об’єктом, пояснює стаття 52 того ж протоколу. Це будь-який об’єкт, який не є військовою ціллю за своєю природою, розташуванням, призначенням або використанням. Садочок, школа, житловий будинок, СТО, склад – усе це цивільні об’єкти. За замовчуванням.
Стаття 51 забороняє удари, які не розрізняють цілей, тобто ті, що б’ють по площах без вибору конкретного військового об’єкта. Там же є окрема норма про заборону актів насильства, мета яких – посіяти страх серед цивільного населення. До речі, саме це і є юридичне ядро того, що в побуті називають терором.
Ну а якщо ціль начебто воєнна, але удар явно непропорційний і очікувано завдає надмірної шкоди цивільним, він теж заборонений. Це пункт 5(b) тієї ж статті 51.
Що каже Римський статут
Римський статут Міжнародного кримінального суду перетворює загальні заборони на конкретні склади злочинів. Пункт (i) статті 8(2)(b) говорить про умисні атаки на цивільне населення. Пункт (ii) – про умисні атаки на цивільні об’єкти. Пункт (iv) – про непропорційні удари.
Окремо варто згадати пункт (ix): умисні атаки на будівлі, призначені для релігійних, освітніх, наукових цілей, а також на лікарні та історичні пам’ятки. Школи й дитячі садочки потрапляють сюди прямо. Тобто навіть якщо хтось спробує доводити, що поруч був якийсь військовий об’єкт, сам факт удару по освітній установі потребує окремого обґрунтування.
І ще одна деталь, про яку часто забувають. Стаття 29 Римського статуту встановлює: воєнні злочини не мають строку давності. Ніколи. Скільки б часу не минуло.
Окрема історія – резиденція посла
Будинок, який використовується як резиденція посла Саудівської Аравії, захищений не лише загальними нормами про цивільні об’єкти. Тут працює Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року. Стаття 22 проголошує приміщення представництва недоторканними.
Стаття 45 цієї ж конвенції прямо звертається до ситуації збройного конфлікту: держава, що приймає, повинна поважати й охороняти приміщення представництва разом з його майном. Хто саме несе відповідальність за конкретний удар – питання фактів і доказів. Але сам об’єкт захищений подвійно.
Тероризм чи воєнний злочин: важливий нюанс
Президент назвав вибір цілей тероризмом, і політично це цілком зрозуміло. Юридично ж картина складніша. У Кримінальному кодексі України є стаття 258 – терористичний акт. А є стаття 438 – порушення законів і звичаїв війни.
Різниця принципова. Удари по цивільних об’єктах під час збройного конфлікту кваліфікують саме за статтею 438. Це міжнародний злочин, і саме тому він відкриває двері до Гааги. Якби йшлося лише про внутрішню кримінальну справу, міжнародні механізми залишилися б осторонь.
Хто і як може покарати
Тут працює кілька механізмів одночасно. Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію завдяки заявам України за статтею 12(3) Римського статуту, а у 2024 році Україна ще й ратифікувала цей документ. Українські суди розглядають справи заочно: спеціальне досудове розслідування передбачене статтею 297-1 КПК, а спеціальне судове провадження – статтею 323 КПК.
Плюс окремі держави застосовують універсальну юрисдикцію. Вона дозволяє розслідувати такі злочини незалежно від того, де і ким вони скоєні. Таких справ стає більше з кожним роком, і це вже не теоретична можливість, а робоча практика.
Що з цим робити тут і зараз
Кожна атака, яку ніхто не зафіксував, – це втрачений епізод для майбутнього обвинувачення. Фото, відео, свідчення, висновки експертів, дані про тип дрона і траєкторію польоту. Усе це потім лягає в основу справи, і без цього навіть очевидний злочин довести важко.
І ще один момент, який варто тримати в голові. Удари по іноземних дипломатичних установах – це не лише злочин проти конкретної країни. Це сигнал усім іншим державам, які поки що обирають нейтралітет.