Уявіть собі: порт, робота кипить, люди вантажать товари – і раптом усе здригається від вибухів. Російська атака на портову інфраструктуру Миколаївщини – це не просто черговий обстріл, а свідомий воєнний злочин. Давайте розберемося, чому такі дії підпадають під міжнародне право і що загрожує винним.
Що сталося
Майже добу тривають обстріли Миколаєва та району. У першій половині дня під удар потрапила портова інфраструктура. Троє цивільних зазнали поранень: чоловіки 28, 46 і 48 років. Двоє молодших перебувають у тяжкому стані, третій – у стані середньої тяжкості. Після обіду атаки посилилися. Загинули двоє людей, ще дев’ять отримали поранення – серед них однорічний хлопчик. Рятувальники повідомили про влучання у складські приміщення, де зберігали овочі, та у відділення пошти. Жодного військового об’єкта там не було.
Коли ракети чи дрони б’ють по порту, овочевому складу й пошті – це вже не «випадковість». Це цілеспрямоване нищення цивільної інфраструктури. Кожна така дія має правову кваліфікацію.
Основний принцип війни: розрізняти цивільних і військових
Міжнародне гуманітарне право (коротко – МГП) вимагає від сторін збройного конфлікту завжди розрізняти цивільні об’єкти й військові цілі. Це так званий принцип дистинкції. Заборонено атакувати цивільних осіб, цивільні будівлі, транспорт, комерційні порти – якщо тільки їх не використовують для військових дій.
Порт, де обробляють зерно, овочева база, поштове відділення – усе це типово цивільні об’єкти. Вони не несуть військової загрози. Будь-який прямий напад на них уже порушує Додатковий протокол І до Женевських конвенцій (статті 48 і 52). Іншими словами – це воєнний злочин за статтею 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Ключове слово: «умисний напад». Якщо обстріл житлового кварталу, лікарні або поштового відділення вчинено навмисне, без доказів військового використання, це не просто порушення – це воєнний злочин.
Чому це не нещасний випадок
Часто чую аргумент: «війна – це хаос». Але право не прощає хаосу, якщо є ознаки умислу чи грубої недбалості. МГП вимагає вживати всіх можливих заходів для перевірки цілі перед ударом. Якщо командир не переконався, що ціль справді військова, а віддав наказ – настає індивідуальна кримінальна відповідальність.
Більше того, систематичні удари по цивільній інфраструктурі одного міста можуть свідчити про планомірну тактику, а не про одиничну помилку. Коли портова інфраструктура, пошта та склад із продуктами обстрілюються майже добу поспіль – це вже лінія поведінки. А лінія поведінки, спрямована на цивільне населення, потрапляє під визначення злочинів проти людяності або навіть геноциду, якщо доведено відповідний умисел.
Хто розслідує ці злочини
Українські правоохоронці фіксують кожен такий епізод. Кожен обстріл, що призвів до загибелі чи поранень цивільних, реєструється як кримінальне провадження за статтею про порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК України). Офіс Генпрокурора співпрацює з Міжнародним кримінальним судом. Уже є видані ордери на арешт російських посадовців за схожими епізодами.
Міжнародний кримінальний суд має юрисдикцію щодо воєнних злочинів, скоєних на території України, навіть якщо Росія не ратифікувала Римський статут. Адже Україна визнала юрисдикцію суду ad hoc ще у 2014 році й підтвердила після повномасштабного вторгнення.
Крім того, держави, що ратифікували Женевські конвенції, зобов’язані самостійно переслідувати або видавати осіб, підозрюваних у серйозних порушеннях. Це принцип універсальної юрисдикції. Тобто суди в Німеччині, Литві чи Британії теж можуть відкрити провадження проти конкретних військових командирів, незалежно від того, де ті перебувають.
Конкретні наслідки для винних
Варто розуміти, що немає «імунітету командування». Виконання наказу не звільняє від відповідальності, якщо наказ був явно злочинним. А наказ бомбити цивільний порт або овочевий склад очевидно таким є. Тому стрілець, офіцер, генерал – усі по ланцюжку можуть опинитися на лаві підсудних.
Санкція за воєнний злочин у Кримінальному кодексі України – до 15 років позбавлення волі або довічне. Міжнародний кримінальний суд також може призначити довічне ув’язнення. Окрім покарання, є цивільні позови: родичі загиблих чи поранені можуть вимагати компенсації через міжнародні трибунали або державні суди за рахунок заморожених активів агресора.
Чому це стосується кожного
Документування таких обстрілів – це не лише робота юристів чи прокурорів. Свідчення очевидців, фото з місця подій, відео з камер спостереження – усе це лягає в основу доказової бази. Саме так було зі справами у Гаазі щодо воєн у колишній Югославії, коли навіть аматорські записи стали ключовими доказами.
Історія з Миколаєвом – не просто новинний рядок. Це черговий акт, за яким стоять конкретні посадові особи, конкретні підрозділи, конкретні злочинні рішення. Від того, наскільки ретельно ми фіксуємо ці факти, залежить, чи вдасться притягнути винних до відповідальності – не в абстрактному майбутньому, а в цьому конкретному кримінальному провадженні.
Жоден воєнний злочин не залишається безслідним. Право працює повільно, але невідворотно. Тим паче, коли йдеться про повторювані атаки на цивільну інфраструктуру мирного міста день у день.