Чи можна використовувати аудіозапис телефонних розмов як доказ у кримінальній справі, якщо він зроблений без ухвали суду? Саме це питання стало ключовим у справі, яку розглядав Верховний Суд 21 травня 2026 року. І відповідь, чесно кажучи, багатьох здивувала.
Давайте розберемося в деталях. Двоє чоловіків – назвемо їх ОСОБА_8 та ОСОБА_9 – отримали 10 і 9 років позбавлення волі відповідно за серію розбійних нападів. Усе почалося у квітні 2017 року і тривало до січня 2018-го. Схема була простою і зухвалою водночас: зловмисники знаходили людей, які займалися обміном валют, телефонували їм під приводом купівлі іноземної валюти, призначали зустріч, а потім – погрожуючи предметами, схожими на пістолети, – забирали гроші.
За три епізоди вони заволоділи сумами у 192 500 грн, 216 000 грн та 291 270 грн. Місцевий суд визнав їх винними за ч.2 ст.187 та ч.4 ст.187 Кримінального кодексу України – розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, а також розбій, спрямований на заволодіння майном у великих розмірах. Апеляція вирок залишила без змін.
Що намагалися оскаржити адвокати
Захисники подали касаційні скарги, в яких наполягали: вина їхніх підзахисних не доведена, адже вирок побудований на недопустимих доказах. І ось тут починається найцікавіше – перелік аргументів захисту виявився чималим.
Перше. Протокол огляду місця події від 5 січня 2018 року. Адвокати стверджували, що під час цієї слідчої дії фактично провели особистий обшук затриманих ще до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, без роз’яснення прав і без захисників.
Однак Верховний Суд встановив протилежне. Огляд місцевості провели після того, як о 12:05 відомості про злочин уже були внесені до ЄРДР. Слідча дія тривала з 12:05 до 12:35, у ній брали участь поняті, спеціаліст, а також самі підозрювані. Їм роз’яснили права згідно зі ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України. Протокол підписали всі учасники без жодних зауважень. І, що важливо, під час огляду жодних речей не вилучали – особистий обшук провели пізніше, в межах процедури затримання, з дотриманням усіх вимог закону.
А що щодо аудіозапису телефонних розмов
Тут криється, мабуть, найцікавіший момент усієї справи. Один із потерпілих – ОСОБА_10 – встановив на власний мобільний телефон програму автоматичного запису дзвінків. Коли йому зателефонували невідомі з пропозицією обміняти валюту, телефон автоматично зберіг цю розмову. Після того як на потерпілого скоїли розбійний напад, він добровільно передав цей запис правоохоронцям.
Захист наполягав: аудіозапис телефонних розмов отриманий поза процесуальним шляхом, адже не було попереднього дозволу суду на втручання у приватне життя. Тому, мовляв, і сам запис, і протокол його прослуховування, і висновок експертизи – усе це «плоди отруєного дерева».
Верховний Суд із цим категорично не погодився.
Логіка суду була такою. По-перше, потерпілий не займався прослуховуванням чужих телефонів. Він записував власні розмови, і це принципово інша ситуація. По-друге, запис не був цілеспрямованим щодо конкретних осіб – програма фіксувала всі дзвінки підряд. І по-третє, тут спрацювала практика Європейського суду з прав людини: коли публічний інтерес у розкритті особливо тяжкого злочину переважає над приватним інтересом, втручання визнається виправданим.
Суд послався на рішення ЄСПЛ у справах «Леандер проти Швеції» та «Ґаскін проти Сполученого Королівства». Суть проста: право на приватне життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не абсолютне. Коли йдеться про розслідування злочину, суспільний інтерес може мати більшу вагу.
До речі, Верховний Суд уже висловлював аналогічну позицію раніше – наприклад, у справі №758/1780/17. Там суд чітко сказав: запис розмови, зроблений через програму в телефоні особою, яка потім добровільно передала його слідству, не є зняттям інформації з транспортних телекомунікаційних мереж. Тобто це не негласна слідча розшукова дія, для якої справді потрібен дозвіл суду.
Зразки голосу: ще один спірний момент
Окремо варто згадати і про те, як отримали зразки голосу для експертизи. Захист стверджував, що їх здобули незаконно – за запитом слідчого, без ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів. Але виявилося, що зразки взяли з технічного запису судового засідання, де обвинуваченим обирали запобіжний захід. Суд надав їх за звичайним запитом у порядку ст. 93 Кримінального процесуального кодексу України – жодної окремої ухвали для цього не вимагалося.
Коли йдеться про аудіозапис телефонних розмов як доказ, часто спливає ще одне питання – де оригінал? Захист дорікав, що потерпілий не надав оригінал запису. Суд і тут відповів чітко, пославшись на Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг». Ключова особливість електронного документа в тому, що він не прив’язаний до конкретного носія. Один і той самий файл може існувати на різних пристроях, і всі ідентичні примірники вважаються оригіналами.
Інші аргументи захисту теж не спрацювали
Адвокати оскаржували мало не кожну слідчу дію. Обшук автомобіля – мовляв, провели без ухвали суду. Але ж це був невідкладний обшук одразу після затримання підозрюваних, а вже наступного дня слідчий суддя його легалізував – усе відповідно до ст. 233 Кримінального процесуального кодексу України.
Обшук квартири – нібито провів неналежний суб’єкт і був присутній «зацікавлений» понятий. Проте з’ясувалося: обшук проводив уповноважений слідчий на підставі ухвали суду від 4 січня 2018 року. А дільничний офіцер, який заходив у квартиру, діяв у межах своїх посадових обов’язків і безпосередньої участі в обшуку не брав.
Протокол пред’явлення особи для впізнання – захист казав про порушення процедури. Апеляційний суд перевірив і встановив: свідка попередньо опитали про прикмети, впізнання провели за участю понятих, протокол відповідає ст. 104 КПК України – жодних відхилень.
Була ще одна цікава деталь. Гроші, вилучені в засуджених, фізично не досліджувалися в суді – потерпілий, якому їх передали на відповідальне зберігання, перебував у скрутному становищі і просто витратив їх. Але суд дослідив протокол огляду грошей із фототаблицею, де зафіксовано всі серії та номери купюр, а також відповідь Національного банку України про те, що ці банкноти платіжні й перебували в обігу. Цього виявилося достатньо.
Тут спрацювало правило, про яке Верховний Суд нагадує неодноразово: той, хто скаржиться на процесуальні порушення, має не лише вказати на них, а й обґрунтувати, що вони реально позначилися на результаті розгляду. Захист цього зробити не зміг.
Що з апеляцією
Захисники також дорікали апеляційному суду в тому, що він порушив засаду безпосередності – не досліджував докази повторно. Але за ст. 404 КПК України апеляція зобов’язана це робити лише за клопотанням сторони або якщо суд першої інстанції дослідив докази неповно чи з порушеннями. Сторона захисту такого клопотання не заявляла, тож апеляційний суд нічого не порушив.
21 травня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила вирок і ухвалу апеляції без змін, а касаційні скарги захисників – без задоволення. ОСОБА_8 отримав остаточне покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_9 – 9 років із конфіскацією.
Практичний орієнтир, який дав цей вердикт: запис власних телефонних розмов – це законно. Якщо ви стали жертвою злочину, такий аудіозапис телефонних розмов може стати вирішальним доказом у суді, навіть якщо його зроблено без жодних дозволів. Головне – ви фіксували свою розмову, а не прослуховували чужі телефони.