Site icon Лук'янчиков Олег Адвокат

Безпідставне збереження коштів у розмірі орендної плати

Bezpidstavne zberezhennya koshtiv u rozmiri orendnoyi platy

Давайте розберемо реальну судову справу, яка дійшла до Верховного Суду. Історія ця – про майже два мільйони гривень, турбінний завод-гігант і земельну ділянку, право на яку шукали аж у рішеннях сорокових років минулого століття.

Безпідставне збереження коштів у розмірі орендної плати – ось головна юридична конструкція, навколо якої розгорівся спір у справі № 922/2249/20. Харківська міська рада намагалася стягнути з Акціонерного товариства “Українські енергетичні машини” (раніше – “Турбоатом”) понад 1,8 мільйона гривень. Мовляв, підприємство користувалося землею без належного оформлення і без плати за неї.

Як починалася справа: позиція міськради

У липні 2020 року місто пішло до Господарського суду Харківської області. Вимога була чіткою: стягнути з товариства безпідставно збережені кошти за період з 1 березня до 30 червня 2020 року, посилаючись на статті 1212–1214 Цивільного кодексу України.

Про яку землю йшлося? Про ділянку площею понад 11 гектарів на проспекті Московському, 267 у Харкові (кадастровий номер 6310138500:06:004:0002). На ній розташовані нежитлові будівлі, що належать відповідачу на праві власності. Ключовий аргумент позивача: ані права власності, ані права користування цією земельною ділянкою за товариством зареєстровано не було. Отже, і платити за неї ніхто не поспішав.

Коли знайомишся з матеріалами, одразу впадає в око цікава деталь. Міськрада не просто взяла абстрактну суму зі стелі. Розрахунок робили на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який видав Відділ у м. Харкові ГУ Держгеокадастру. І, що важливо, позивач врахував уже сплачений підприємством земельний податок за цю ділянку – 983 685,21 грн за три місяці, щоб не допустити подвійного стягнення.

Тут потрібно зробити невеликий відступ. Плата за землю в Україні існує у двох формах: земельний податок (його сплачують власники та постійні користувачі) та орендна плата (для орендарів комунальної чи державної землі). Це прямо випливає з Податкового кодексу України. І міськрада наполягала: раз немає договору оренди – кошти, які місто недоотримало у вигляді саме орендної плати, є безпідставно збереженими.

Перша інстанція: перемога позивача

Господарський суд Харківської області у грудні 2020 року повністю задовольнив позов. Суддя визнав, що всі ознаки кондикційного зобов’язання, передбачені статтею 1212 ЦК України, наявні. Землекористування є, плати за нього у формі орендної плати немає. 1 877 944,86 грн підлягають стягненню.

Здавалося б, крапка. Але це тільки перший раунд.

Апеляція: несподіваний розворот

Східний апеляційний господарський суд у квітні 2021 року скасував рішення першої інстанції та повністю відмовив місту в позові. І ось тут починається найцікавіше.

Апеляційний суд занурився в історію підприємства. Він дослідив ланцюжок правонаступництва: від Харківського турбогенераторного заводу через Виробниче об’єднання турбобудування “Харківський турбінний завод” імені Кірова до Науково-виробничого об’єднання “Турбоатом”, а згодом – до Відкритого акціонерного товариства “Турбоатом”. Ключовий висновок звучав так: ще у 1940–1960-х роках правопопередники відповідача отримали землю у постійне користування на підставі рішень виконкому Харківської міської ради. І це право перейшло до відповідача в порядку правонаступництва.

Чесно кажучи, тут важливий момент, який варто пояснити. Суд спирався на рішення виконкому від 1949 року (про відведення земельної ділянки площею близько 2,5 га по проспекту Сталіна, нині Московському) та від 1961 року (про додаткове відведення ділянок). А ще – на преюдиціальні обставини, встановлені в іншій справі, де суди підтвердили факт користування землею без самовільного захоплення.

Якщо коротко: апеляція вирішила, що у товариства є правова підстава користування – право постійного користування. А раз є підстава – немає і безпідставного збереження коштів.

Верховний Суд: що пішло не так в апеляції

Харківська міська рада не погодилася і подала касаційну скаргу. І Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду став на бік міста.

У чому ж помилилася апеляція? Відповідь розгорнута і принципова.

По-перше, апеляційний суд не з’ясував достеменно, на які саме земельні ділянки та якої площі виникло право постійного користування у правопопередників. Рішення 1949 року стосувалося ділянки орієнтовною площею 2,5 га. А спірна ділянка – це понад 11 гектарів, сформована вже за новими правилами земельного законодавства, з окремим кадастровим номером (зареєстрована в Державному земельному кадастрі 7 лютого 2020 року). Де докази, що все це – та сама земля? Суд апеляційної інстанції їх не навів.

По-друге, серйозні зауваження отримала доказова база. Використання інформації з офіційного сайту відповідача та сайту Фонду держмайна для встановлення факту правонаступництва – це, м’яко кажучи, сумнівна практика. Верховний Суд нагадав: докази мають відповідати критеріям належності та допустимості. А це означає, що обставини, які потребують підтвердження певними засобами доказування, не можна доводити чимось іншим.

Крім того, суд наголосив, що преюдиціальність обставин (тобто тих, які встановлені в іншому судовому рішенні) не має абсолютного характеру. Навіть якщо в якійсь справі суд визнав, що підприємство користується землею не самовільно, це не звільняє від необхідності самостійно досліджувати всі обставини нової справи – зокрема щодо конкретної площі ділянки та підстав її використання.

Правова позиція: коли власник будівлі не є порушником

Верховний Суд нагадав важливий принцип, закріплений у постанові Великої Палати у справі № 922/3412/17. Власник нерухомості, який фактично користується землею без оформленого договору оренди, не вчиняє правопорушення. Але відносини з фактичного користування без договору є кондикційними. Це означає: кошти, які власник землі недоотримав у вигляді орендної плати, можуть стягуватися на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Проте для цього потрібно точно знати: земельна ділянка є сформованою (має кадастровий номер), комунальною, і у відповідача немає зареєстрованого права оренди. Якщо ж він володіє правом постійного користування – це зовсім інша історія, і тоді він має сплачувати земельний податок, а не орендну плату.

Що далі

Верховний Суд скасував постанову апеляції та направив справу на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду. Апеляційному суду доведеться встановити всі фактичні обставини заново: яка саме площа землі перебуває у користуванні, на якій підставі, чи є ця ділянка тією самою, що надавалася ще в середині минулого століття.

Ця справа – яскравий приклад того, як земельні спори, замішані на історії підприємств і рішеннях майже столітньої давнини, потребують скрупульозної роботи з доказами. Одних посилань на давні рішення виконкомів недостатньо – потрібно чітко показати, що саме ця сформована ділянка з конкретним кадастровим номером охоплюється тими старими актами. Інакше з’являється ризик, що висновки суду будуть визнані передчасними, а рішення – скасованим.

Консультація адвоката – записатися

Exit mobile version