Уявіть: ви купили 186 тонн дизельного пального, розмитнили його, сплатили всі податки – а хтось узяв і розпорядився ним без вашого відома. Саме така історія сталася з ТОВ «БНК-Україна», і розбиратися в ній довелося аж до Верховного Суду. Йдеться про справу №914/2450/22(914/2348/24), де суд остаточно вирішив: одержувач вантажу, який без дозволу власника переадресував чуже пальне, мусить відшкодувати його вартість. А це, на хвилиночку, понад 10 мільйонів гривень.
Що трапилося з дизпаливом
У лютому 2022 року ТОВ «БНК-Україна» ввезло з Білорусі партію дизельного пального – 186 200 кілограмів. Пальне прямувало за залізничною накладною №23157346, і в графі 25 цієї накладної чітко значилося: власник – саме ТОВ «БНК-Україна». Одержувачем вантажу було зазначено ПП «Трансоіл Груп».
Після розмитнення й сплати акцизу та ПДВ, здавалося б, пальне мало потрапити до власника. Але сталося інакше. 9 березня 2022 року ПП «Трансоіл Груп» звернулося до залізниці з проханням переадресувати вагони із цим пальним на станцію Переяславська – на під’їзну колію ТОВ «БРСМ-НАФТА». Жодного доручення від власника вантажу при цьому не було. Ані слова.
Далі – гірше. Як з’ясувалося пізніше, пальне перевантажили в автомобільні цистерни на нафтобазі в Київській області, і… сліди його загубилися. Долю 186 тонн дизпалива не зміг встановити ні ліквідатор, ні суд.
Чому позивач – банкрут
Тут важливий контекст. Ще в листопаді 2022 року Господарський суд Львівської області відкрив справу про банкрутство ТОВ «БНК-Україна», а в травні 2023-го компанію визнали банкрутом і призначили ліквідатора – арбітражного керуючого Коваля В.В.
Саме ліквідатор, діючи від імені боржника, подав позов до ПП «Трансоіл Груп» про стягнення 10 259 620 грн вартості безпідставно збереженого майна. Логіка проста: пальне належало банкруту, його вартість має поповнити ліквідаційну масу для розрахунків із кредиторами.
І от що цікаво: Кодекс України з процедур банкрутства передбачає, що всі майнові спори за участю боржника розглядаються в межах справи про банкрутство. Тому позов про відшкодування вартості майна й розглядав той самий суд, що веде справу про банкрутство.
Чим керувався суд: правова основа
Ключова норма, навколо якої оберталася вся справа, – статті 1212 та 1213 Цивільного кодексу України. Це так званий кондикційний позов. Якщо простіше – зобов’язання повернути майно, набуте без достатньої правової підстави.
Чесно кажучи, багато хто плутає кондикцію з віндикацією. А різниця суттєва. Віндикація – це коли власник витребовує своє майно в натурі від того, хто ним незаконно володіє (стаття 387 ЦК України). А кондикція – це коли майно вже неможливо повернути в натурі, і тоді стягується його вартість.
Тут якраз другий випадок. Пальне фізично зникло – його передали невстановленим особам. Повернути в натурі неможливо. Отже, за частиною другою статті 1213 Цивільного кодексу України, набувач зобов’язаний відшкодувати вартість.
Що мав довести позивач у такій категорії спорів? Чотири речі:
– відповідач набув або зберіг майно за рахунок позивача;
– правової підстави для цього не було;
– повернути майно в натурі неможливо;
– ринкова вартість майна підтверджена на момент розгляду справи.
І всі чотири пункти суди визнали доведеними.
Чому аргументи відповідача не спрацювали
ПП «Трансоіл Груп» намагалося переконати суд, що не набувало права власності на пальне. Мовляв, ми лише одержувач вантажу за накладною – і не більше.
Але суд подивився на це інакше. Статут залізниць України чітко каже: переадресування вантажу здійснюється за заявою відправника або одержувача. І саме та особа, за заявою якої змінено станцію призначення, відповідає перед попереднім одержувачем за наслідки.
Тобто механіка проста. Відповідач як одержувач попросив залізницю змінити станцію призначення. Залізниця виконала. Відповідач отримав пальне і передав його далі – комусь, кого встановити так і не вдалося. І жодного документа про те, що пальне нібито передали на зберігання ТОВ «Аліум-Пром», суду не показали. Акта прийому-передачі немає – значить, і доказу немає.
До речі, спроба послатися на договір зберігання №510/АМ-18 від 2018 року теж провалилася. Договір є, а от доказів, що саме цю партію пального за ним передавали, – нуль.
Що сказав Верховний Суд
У грудні 2025 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду поставив крапку в цій справі. Скаргу ПП «Трансоіл Груп» залишили без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін.
Позиція суду зводиться до кількох принципових моментів.
Перше. Встановлені факти не оскаржуються в касації. Суди першої та апеляційної інстанцій достеменно встановили: відповідач переадресував вантаж, отримав пальне і передав його невстановленим особам. Верховний Суд не переоцінює докази – це не його функція.
Друге. Посилання на практику Верховного Суду в інших справах мають стосуватися подібних правовідносин. Якщо справи різні за фактичними обставинами та доказами, то й висновки з них не можна механічно переносити. Колегія суддів прямо зазначила: жодного неврахування попередньої практики не виявлено.
І третє, мабуть, найважливіше. Відсутність правової підстави – це центральний елемент кондикційного зобов’язання. ПП «Трансоіл Груп» не мало ані договору з власником пального, ані його доручення, ані будь-якого іншого законного права розпоряджатися цим майном. А раз так – безпідставно збережене майно підлягає відшкодуванню.
Суд стягнув 10 243 537,91 грн – саме стільки коштувало пальне на момент розгляду справи. Плюс витрати на експертизу й судовий збір.
Про що варто пам’ятати
Ця справа – гарна ілюстрація того, як працює інститут безпідставного збагачення в українському праві. Одержувач вантажу за залізничною накладною – це не просто формальний статус. Взяв на себе роль одержувача – будь готовий нести відповідальність за те, що робиш із чужим майном.
І ще один практичний момент: якщо ви передаєте товар на зберігання – оформлюйте акт прийому-передачі. Без нього навіть найкраще прописаний договір перетворюється на клаптик паперу, який нічого не доводить у суді.
