Уявіть: ви потрапили в ДТП, постраждав ваш пасажир – близька людина. Ви помирилися, відшкодували збитки, потерпілий не має жодних претензій. Здавалося б, суд мав би це врахувати. Але у справі № 143/612/24 все склалося інакше – і саме ч. 1 ст. 286-1 КК України стала тим каменем спотикання, який перетворив м’який вирок на реальне ув’язнення.
Давайте розберу цю історію покроково, бо вона – чудова ілюстрація того, як працює кримінальне право, коли йдеться про нетверезе водіння.
Що сталося на трасі Т-06-06
14 лютого 2024 року, десь між 17:30 і 21:17, водій автомобіля «CHERY» рухався автодорогою Т-06-06 біля міста Погребище Вінницької області. За кермом був чоловік, якого ми називатимемо просто – водій. У салоні перебував пасажир.
За даними суду, водій порушив пункт 12.1 Правил дорожнього руху – не врахував дорожньої обстановки, не обрав безпечної швидкості. Як наслідок – автомобіль вилетів на праве узбіччя і врізався в дерево. Пасажир отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Ключовий момент: водій перебував у стані алкогольного сп’яніння. Експертиза показала 3,2 проміле етилового спирту в крові. Для розуміння: це дуже високий рівень – приблизно в шість разів вище за допустиму норму.
Перша інстанція: штраф завдяки статті 69 КК
Погребищенський районний суд Вінницької області у липні 2025 року визнав водія винним за ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України. Ця норма передбачає відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння, якщо це спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Санкція статті доволі сувора – до трьох років позбавлення волі. Але місцевий суд вирішив інакше. Він застосував статтю 69 КК – це спеціальний механізм, який дозволяє призначити покарання, м’якше ніж передбачено законом. Суд призначив штраф у розмірі 51 000 гривень і на два роки позбавив права керувати транспортними засобами.
Чому так? Суд врахував щире каяття водія, активне сприяння розкриттю злочину, примирення з потерпілим, позитивну характеристику, наявність на утриманні малолітньої дитини. А ще – те, що чоловік брав участь у заходах для забезпечення оборони України і виявив бажання продовжити військову службу. Здавалося б – ідеальний набір пом’якшувальних обставин.
Чому апеляція скасувала м’який вирок
Прокурор із таким рішенням не погодився. Вінницький апеляційний суд у листопаді 2025 року переглянув справу і дійшов протилежного висновку: ніяких підстав для застосування статті 69 КК тут немає. Апеляція скасувала вирок у частині покарання і призначила 1 рік 6 місяців позбавлення волі з дворічним позбавленням права керувати авто.
Аргументація апеляційного суду заслуговує на увагу. Він наголосив: порушення Правил дорожнього руху особою у стані сп’яніння законодавець спеціально виділив в окремий склад злочину – ч. 1 ст. 286-1 КК України. І зробив це не просто так, а через підвищену суспільну небезпеку такого діяння. Простіше кажучи, нетверезе водіння саме по собі настільки небезпечне, що закон не дозволяє ставитися до нього поблажливо.
Апеляційний суд зауважив: місцевий суд так і не пояснив, яким чином дані про особу водія та позиція потерпілого «істотно знижують ступінь тяжкості» вчиненого. А без цього застосування статті 69 КК неможливе.
Що вирішив Верховний Суд
Захисник подав касаційну скаргу – просив скасувати рішення апеляції і направити справу на новий розгляд. Основні аргументи захисту зводилися до двох ліній.
Перша: докази алкогольного сп’яніння отримані незаконно. Мовляв, кров у водія брали, коли той був непритомний, без його згоди, без понятих, без відеофіксації. До того ж у протоколі зазначено шприц об’ємом 10 мл, а експерт описує шприц на 20 мл.
Друга лінія: покарання невиправдано суворе, адже потерпілий пробачив, збитки відшкодовано, водій позитивно характеризується.
Верховний Суд 16 червня 2026 року касаційну скаргу відхилив. Ось чому.
Коли відбирати кров – не порушення прав
Колегія суддів роз’яснила важливу річ. Відбирання біологічних зразків у водія, який потрапив у ДТП із травмованими, – це не просто право поліції, а прямий обов’язок. Так вимагає Інструкція про порядок виявлення у водіїв ознак сп’яніння, затверджена спільним наказом МВС і МОЗ ще у 2015 році.
Якщо водій непритомний або має тяжкі травми – дослідження крові проводиться обов’язково в закладі охорони здоров’я, куди його доправили. Саме так усе й відбулося: кров взяли в лікарні, медичний працівник, за постановою слідчого. Жодних порушень.
Стосовно розбіжностей в об’ємах шприців – суди визнали цей аргумент неспроможним. Процедура загалом була законною, а технічна неточність у описі не робить доказ недопустимим, якщо не спотворює суті.
Окремо Верховний Суд нагадав практику Європейського суду з прав людини: право не свідчити проти себе не поширюється на інформацію, яка існує незалежно від волі особи. Тобто відібрання крові для встановлення стану сп’яніння – це законний примусовий захід, а не порушення Конвенції про захист прав людини.
Крім того, свідки не підтвердили, що водій був тверезим, але факт сп’яніння встановила експертиза. А висновок експерта – це самостійне джерело доказів.
Чому примирення з потерпілим не гарантує м’якого вироку
Тут важливий момент. Багато хто думає: якщо потерпілий пробачив – можна розраховувати на поблажливість суду. Але ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України охороняє не лише інтереси конкретного потерпілого, а й безпеку дорожнього руху загалом. І коли водій сідає за кермо з 3,2 проміле – він створює загрозу для всіх учасників руху.
Верховний Суд підтримав логіку апеляції: сам факт нетверезого водіння має настільки високий рівень суспільної небезпеки, що особисті домовленості з потерпілим не можуть це «переважити». Примирення – це добре, але воно не скасовує відповідальності перед суспільством.
Що варто запам’ятати
Ця справа – не просто сухий судовий прецедент. Вона показує, як на практиці працює принцип невідворотності покарання за нетверезе водіння. Навіть якщо потерпілий не має претензій, навіть якщо водій – хороша людина з позитивною характеристикою, навіть якщо він захищає країну. Реальний строк за ч. 1 ст. 286-1 КК України – це не виняток, а закономірна реакція держави на поведінку, яка наражає на небезпеку життя інших людей.
До речі, захисник також посилався на те, що у справі відсутня постанова про визнання шприца з кров’ю речовим доказом. Верховний Суд відповів лаконічно: сторона захисту не була позбавлена можливості заявити клопотання про витребування цього документа, якщо вважала його важливим. Кримінальний процес – це змагальність, а не гра в одні ворота.
І наостанок: 3,2 проміле – це не просто «трохи випив». Це рівень, за якого людина практично втрачає здатність контролювати свої дії. У такому стані автомобіль перетворюється на некерований снаряд. І те, що постраждав лише пасажир, а не випадкові перехожі – це, чесно кажучи, просто везіння, а не заслуга водія.