Ч. 5 ст. 401 КК – це той рідкісний випадок, коли закон справді дає другий шанс. І справа № 484/3679/23, яку Верховний Суд розглянув 15 жовтня 2025 року, показує, як цей шанс реалізується на практиці, навіть коли формальності, здавалося б, не на боці людини.
Давайте по порядку.
Що трапилося
Старший солдат, водій автомобільного відділення роти матеріального забезпечення військової частини, 13 квітня 2023 року самовільно залишив тимчасове місце дислокації. Приблизно о 07:30 ранку він просто пішов – без жодних поважних причин, маючи на меті тимчасово ухилитися від служби. Жодних повідомлень командуванню чи правоохоронцям про себе він не надсилав.
Вісім днів чоловік перебував поза межами частини і проводив час на власний розсуд. А 21 квітня 2023 року, близько 10:00, добровільно повернувся до місця тимчасової дислокації. Командир частини того ж дня видав наказ № 113, яким зарахував солдата на всі види забезпечення.
Після повернення військовослужбовець продовжив службу. Ніс її з 21 квітня аж до 8 грудня 2023 року – майже вісім місяців. А потім наказом командира № 64-РС його звільнили з військової служби на підставі пп. «б» – за станом здоров’я. Військово-лікарська комісія визнала чоловіка непридатним до служби з виключенням з військового обліку. Згодом йому встановили третю групу інвалідності: причина – захворювання, пов’язане з проходженням військової служби.
Рішення судів: від 5 років до повного виправдання
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області вироком від 9 грудня 2024 року визнав військовослужбовця винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України. Призначене покарання – 5 років позбавлення волі.
Апеляційний суд залишив вирок без змін. Ухвала Миколаївського апеляційного суду від 9 квітня 2025 року підтвердила: жодних підстав для пом’якшення немає.
Але захисник засудженого – адвокат, який вів справу, – подав касаційну скаргу. Його позиція була чіткою: підзахисний має бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч. 5 ст. 401 Кримінального кодексу України, а провадження – закрите. І Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду з цим погодився.
Звідки взялася ч. 5 ст. 401 КК і що вона дає
Тут важливий момент – цієї норми взагалі не існувало на момент, коли солдат залишив частину і коли повернувся.
7 вересня 2024 року набрав чинності Закон України № 3902-IX від 20 серпня 2024 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану».
Саме цей закон доповнив статтю 401 Кримінального кодексу України частиною п’ятою. Її суть коротко така: військовослужбовець, який під час воєнного стану вперше вчинив злочин за статтями 407 або 408 КК (тобто самовільно залишив частину або дезертирував), може бути звільнений від кримінальної відповідальності. Не «має бути», а «може бути» – і лише за певних умов.
Умови дві. Перша – добровільне звернення з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до військової частини для подальшого проходження служби. Друга – письмова згода командира на продовження служби цією особою.
Одночасно закон вніс зміни до Кримінального процесуального кодексу України. За абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК, якщо суд закриває провадження і звільняє особу від відповідальності за ч. 5 ст. 401 КК, він своєю ухвалою зобов’язує невідкладно поновити таку особу на службі. А сама звільнена особа зобов’язана не пізніше ніж через 72 години прибути до військової частини.
У чому була проблема в цій справі
А тепер уявіть колізію. Солдат повернувся до частини у квітні 2023 року – за півтора року до появи самої ч. 5 ст. 401 КК. Жодного письмового клопотання про намір повернутися він не подавав, бо кому й що він мав подавати, якщо закону ще не було?
Миколаївський апеляційний суд саме на цьому й побудував свою відмову. Аргументи звелися до трьох пунктів: клопотання немає – раз; саме лише перебування на службі після повернення не доводить виконання всіх умов – два; звільнення за станом здоров’я унеможливлює поновлення на службі, а без цього механізм ч. 5 ст. 401 КК не працює – три.
Формально – логіка є. По суті – катастрофа для людини, яка добровільно повернулася і чесно служила, аж поки здоров’я дозволяло.
Як Верховний Суд розставив усе по місцях
Колегія суддів підійшла до питання системно – і набагато людяніше.
Перше. Добровільне повернення до частини та фактичне продовження служби – це і є реалізація того самого наміру, який закон тепер вимагає оформлювати письмовим клопотанням. Іншими словами, волевиявлення військовослужбовця було не «на папері», а в реальних діях: прийшов, став до строю, служив далі. За правовою природою це повністю відповідає змісту вимоги про добровільне звернення.
Друге. Щодо письмової згоди командира. Ні стаття 401 КК, ні статті 286 та 287 КПК не містять жодних вимог до форми такої згоди. Це може бути лист, наказ, розпорядження – будь-що. Наказ № 113, яким солдата зарахували на всі види забезпечення одразу після повернення, Суд визнав цілком достатнім письмовим підтвердженням.
Третє – і це, мабуть, найважливіше з правової точки зору. Стаття 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК прямо встановлюють: закон, який пом’якшує або скасовує відповідальність, має зворотну дію в часі. Отже, ч. 5 ст. 401 КК поширюється на всіх, хто вчинив відповідне діяння до набрання нею чинності. У тому числі – на тих, чиї справи ще розглядаються судами.
І четверте – стан здоров’я. Так, солдата звільнили через непридатність до служби. Так, поновити його неможливо. Але хіба це має позбавляти його права на звільнення від відповідальності? Верховний Суд відповів однозначно: ні. Інакше абсурд: людина, яка чесно повернулася, відслужила скільки змогла й отримала інвалідність через службу, опиняється в гіршому становищі, ніж та, яка просто втекла й не поверталася. Принцип справедливості, закріплений у ст. 8 Конституції України, такого не допускає.
Практичне значення для військовослужбовців та адвокатів
Колегія суддів по суті сформулювала кілька важливих правових позицій, які тепер працюватимуть у всіх аналогічних справах.
Якщо військовослужбовець добровільно повернувся до частини ще до появи ч. 5 ст. 401 КК – відсутність формального клопотання не є фатальною. Фактичне повернення і продовження служби прирівнюються до добровільного звернення.
Якщо командир видав наказ про зарахування на всі види забезпечення – цього достатньо як письмової згоди на продовження служби. Жодних додаткових документів закон не вимагає.
Якщо військовослужбовця згодом звільнили за станом здоров’я – це не блокує застосування ч. 5 ст. 401 КК. Положення абз. 2 ч. 3 ст. 288 КПК про обов’язкове поновлення на службі не можуть бути перешкодою тоді, коли сама служба стала об’єктивно неможливою.
Крім того, Суд взяв до уваги, що засуджений не заперечував проти закриття провадження саме з цієї підстави – його клопотання було долучене до апеляційної скарги захисника. А це ще один орієнтир: згода обвинуваченого на такий спосіб вирішення справи має бути явно вираженою.
У результаті Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив. Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 9 грудня 2024 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 9 квітня 2025 року скасував. На підставі ч. 5 ст. 401 КК звільнив військовослужбовця від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК, а кримінальне провадження закрив. Окремою ухвалою звільнив його з-під варти.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.