Уявіть ситуацію: ви подали позов до суду, але в процесі розгляду зрозуміли, що вимоги треба скоригувати. Ви пишете заяву, а суд відмовляє її приймати. Ще й протокольною ухвалою – тобто усно, без окремого документа. Чи можна таку відмову оскаржити? Верховний Суд нещодавно розставив крапки над «і» у цьому питанні.
Розбираємо справу, яка дійшла аж до касації і стала показовою для всіх, хто стикається з відмовою суду першої інстанції прийняти заяву про уточнення позовних вимог.
Що сталося у справі
Громадська організація «Товариство «Восток» звернулася з позовом до держави Україна в особі Національного агентства з питань запобігання корупції та Южненської міської ради Одеської області. Предмет спору – відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Під час розгляду справи у Печерському районному суді міста Києва позивач вирішив остаточно визначитися з предметом спору, характером спірних правовідносин, позовними вимогами та складом учасників. І подав відповідну заяву. Суд першої інстанції 24 червня 2025 року протокольною ухвалою – тобто без винесення окремого процесуального документа – відмовив у її прийнятті.
Позивач не погодився і подав апеляційну скаргу. Але Київський апеляційний суд 27 серпня 2025 року повернув цю скаргу заявнику. Логіка апеляції була такою: мовляв, ухвала про відмову в прийнятті заяви про зміну предмета чи підстав позову не входить до переліку ухвал, які можна оскаржити окремо від рішення суду, – відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України.
І ось тут починається найцікавіше.
Що сказав Верховний Суд
Справа дійшла до касаційної інстанції, і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду подивився на ситуацію зовсім інакше.
Ключове питання звучало так: чи можна оскаржити ухвалу про відмову в прийнятті заяви про остаточне визначення позовних вимог окремо від рішення суду? І відповідь – так, можна.
Чому це важливо? Бо від цього залежить доступ до правосуддя. Стаття 129 Конституції України та частина третя статті 2 ЦПК України прямо кажуть: одна з основних засад судочинства – це забезпечення права на апеляційний перегляд справи. І стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод теж гарантує, що судові процедури мають бути справедливими.
Верховний Суд нагадав і про свій власний висновок, який раніше зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду. Ще 1 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 було чітко сказано: якщо суд відмовляє у прийнятті заяви про збільшення позовних вимог, процесуальним наслідком такої відмови є фактичне повернення заяви. А ухвала про повернення заяви позивачеві якраз підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду – це прямо передбачено пунктом 6 частини першої статті 353 ЦПК України.
Протокольна ухвала – не вирок
Тут важливий момент. Суд першої інстанції постановив саме протокольну ухвалу – тобто зафіксував своє рішення лише в журналі судового засідання, без оформлення окремого документа. І назвав це «відмовою у прийнятті», а не «поверненням заяви».
Але Верховний Суд дивиться на суть, а не на форму. Якщо суд не приймає вашу заяву – він фактично повертає її. І неважливо, як саме це названо в протоколі. Правова природа таких дій однакова. Отже, і право на оскарження має бути однаковим.
Чесно кажучи, це дуже здоровий підхід. Інакше суди могли б просто уникати апеляційного контролю, називаючи «відмовою в прийнятті» те, що по суті є поверненням заяви. На щастя, касаційна інстанція цю лазівку закрила.
Право позивача на уточнення вимог
Нагадаємо, що каже закон про права позивача. Відповідно до частини другої та третьої статті 49 ЦПК України, позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справах, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження, це можна зробити не пізніше ніж за п’ять днів до початку першого судового засідання.
Крім того, позивач може збільшити або зменшити розмір позовних вимог – теж до закінчення підготовчого засідання (або до початку першого судового засідання у спрощеному провадженні).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу: процесуальний закон не передбачає права позивача подавати заяви про «доповнення» чи «уточнення» позовних вимог. Тому суд, отримавши таку заяву, має розцінювати її за змістом: або як подання нового позову, або як збільшення чи зменшення вимог, або як зміну предмета чи підстав позову. І застосовувати до неї відповідні правила ЦПК України.
Чим усе закінчилося
Верховний Суд касаційну скаргу ГО «Товариство «Восток» задовольнив. Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 серпня 2025 року в частині повернення апеляційної скарги скасував, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду – тобто для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Простіше кажучи: апеляційний суд тепер мусить розглянути скаргу позивача по суті, а не повертати її з формальних підстав.
Колегія суддів також послалася на практику Європейського суду з прав людини, зокрема на справу «Скорик проти України» від 8 січня 2008 року. Там СПЛ наголосив: якщо в національному правопорядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи отримають в апеляційних судах основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції.
Що це означає на практиці
Якщо ви подали заяву про зміну предмета позову, збільшення позовних вимог чи уточнення складу учасників – і суд першої інстанції відмовив у її прийнятті (неважливо, протокольною ухвалою чи окремим документом), – ви маєте повне право оскаржити цю ухвалу в апеляції. І апеляційний суд не може повернути вам скаргу з посиланням на те, що такі ухвали не оскаржуються окремо.
Ця позиція тепер підкріплена свіжою постановою Верховного Суду від 6 травня 2026 року у справі № 757/19524/24. І хоча формально наші суди не зв’язані прецедентом, на практиці нижчі інстанції мають враховувати висновки касаційного суду – інакше їхні рішен