Поновлення строку на апеляційне оскарження – це та процедура, з якою рано чи пізно стикається чи не кожен юрист. І добре, коли причини пропуску справді поважні. Але що робити, якщо ви отримали одне рішення суду, поклалися на нього, а згодом з’ясувалося – десь у реєстрі лежить зовсім інше? Саме така історія трапилася з військовою частиною, і Верховний Суд у справі № 592/14858/25 розставив усі крапки над «і».
Два рішення в один день – як так вийшло
Уявіть: вересень 2025 року. Слідчий суддя Ковпаківського районного суду м. Суми розглядає скаргу тимчасово виконуючого обов’язки командира військової частини. Предмет оскарження – бездіяльність слідчого ДБР, який не вніс відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
І ось 17 вересня на електронну пошту військової частини надходить копія ухвали. У ній чітко написано: скаргу задоволено, слідчого зобов’язано внести відомості до ЄРДР. Перемога? Здавалося б, так.
Але через кілька місяців, під час звірки з Територіальним управлінням ДБР, з’ясовується дивна річ. Жодних відомостей до реєстру не внесено. Військова частина починає копати глибше – і знаходить у Єдиному державному реєстрі судових рішень іншу ухвалу слідчого судді. Від тієї самої дати, 16 вересня 2025 року. Але зміст – протилежний: у задоволенні скарги відмовлено.
Чому апеляція не спрацювала з першого разу
Коли представник військової частини виявив це друге рішення, він одразу звернувся до суду за його копією. Заяву подали 20 січня 2026 року, копію отримали 29 січня. А 11 лютого подали апеляційну скаргу – і, звісно, клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Клопотання – річ не формальна. Ви маєте переконати суд, що пропустили строк із поважних причин. І ось тут апеляційний суд зайняв доволі жорстку позицію.
Сумський апеляційний суд 13 лютого 2026 року відмовив у поновленні строку. Аргументація була такою: копію ухвали суд направив ще 21 жовтня 2025 року. Заявник упродовж чотирьох місяців – із вересня по січень – не цікавився долею свого звернення. А якби стежив за реєстром судових рішень із 16 вересня, то давно б усе побачив.
Звучить логічно? Не зовсім. Бо апеляційний суд не врахував кількох «дрібниць».
Що сказав Верховний Суд
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду підійшла до справи інакше. І її висновки варто знати кожному, хто працює з Кримінальним процесуальним кодексом України.
По-перше, нагадаємо правило з ч. 3 ст. 395 КПК. Якщо ухвалу постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання копії судового рішення. Це ключовий момент.
Представник військової частини подав клопотання про розгляд скарги без його участі. Слідчий суддя розглянув справу без фіксації технічними засобами. Отже, строк для представника мав би відраховуватися саме від дня отримання копії.
Але яку копію він отримав? Ту саму – про задоволення скарги. Людина отримала рішення на свою користь. Хіба вона могла запідозрити, що десь існує інше?
По-друге, Верховний Суд звернув увагу на цікаву деталь. У Єдиному державному реєстрі судових рішень доступ до ухвали від 16 вересня було обмежено на підставі листа суду від 19 вересня 2025 року – через технічну помилку під час надсилання. А ухвалу про відмову в задоволенні скарги суд надіслав до реєстру аж 16 жовтня, і загальний доступ до неї відкрили лише 21 жовтня.
Тож аргумент апеляційного суду про те, що заявник мав моніторити реєстр ще з вересня, виявився відверто слабким. Як можна було знайти рішення, якого в реєстрі просто не було?
І по-третє, в матеріалах провадження взагалі відсутні будь-які докази того, що військова частина отримала копію оспорюваної ухвали за супровідним листом від 21 жовтня 2025 року. Тобто сам факт направлення ще не означає факту отримання.
Ключовий принцип: суд не має карати за власні помилки
Верховний Суд сформулював позицію гранично чітко: пропуск строку на апеляційне оскарження був зумовлений діями суду першої інстанції, який видав заявнику дві протилежні за змістом копії судових рішень. Це не бездіяльність заявника. Це плутанина, створена самим судом.
Апеляційний суд, відмовляючи в поновленні строку, не з’ясував усіх обставин, які мають значення для справи. А відтак – порушив вимоги ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.
Таке порушення Верховний Суд визнав істотним у розумінні ч. 1 ст. 412 КПК. Наслідок – скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду.
Що це означає на практиці
Ця постанова – не просто черговий акт касаційної інстанції. Вона нагадує про кілька важливих речей.
Перше: обов’язок моніторити судові рішення в реєстрі не є абсолютним. Якщо ви отримали одне рішення і воно вас повністю влаштовує, ніхто не зобов’язує вас щодня перевіряти – чи не з’явилося там часом інше.
Друге: суд не може перекладати на заявника відповідальність за власну технічну плутанину. Надіслали дві різні ухвали – будьте готові, що людина орієнтуватиметься на ту, яку отримала першою.
І третє, суто практичне: якщо ви опинилися в подібній ситуації, не погоджуйтеся з відмовою в поновленні строку на апеляційне оскарження. Фіксуйте все: дати отримання кореспонденції, зміст отриманих документів, ваші спроби з’ясувати реальний стан справи. Саме ці докази й допомогли військовій частині в касації.
Колегія суддів рекомендувала апеляційному суду при новому розгляді ретельно перевірити доводи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. І хоча формально ця справа ще не завершена, позиція Верховного Суду вже задала вектор – відмовляти заявнику лише тому, що він повірив першому отриманому рішенню, не можна. Це суперечить самій ідеї доступу до правосуддя, гарантованого і Конституцією України, і Кримінальним процесуальним кодексом України.