Скандальний конфлікт між військовослужбовцем ТЦК і жінкою у Львові знову вивів на поверхню непросте питання – організація мобілізації в Україні потребує не просто косметичних правок, а глибинного переосмислення. Таку позицію чітко озвучив Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
Він наголосив: не можна щоразу зводити подібні ситуації лише до пошуку винних. Справа не тільки в цьому. Системні збої в організації мобілізації провокують такі інциденти, і без зміни підходів конфлікти повторюватимуться знову і знову.
Що трапилося у Львові
8 вересня на вулиці Дунайській під час заходів з оповіщення виникла сутичка між представниками ТЦК (територіального центру комплектування – так тепер називають колишні військкомати), поліцейським і цивільними. У соцмережі швидко потрапило відео, де чоловік у військовій формі силою відтягує жінку від дверей під’їзду. Ці кадри викликали хвилю обурення – і це зрозуміло.
Але якщо дивитися глибше, то одиничний інцидент – лише симптом. Процес оповіщення часто перетворюється на жорстке «полювання» за військовозобов’язаними, що неминуче викликає опір і агресію з обох боків. І коли таке відбувається систематично, виникає питання: чи правильно налаштована сама організація мобілізації?
Як відреагував омбудсмен
Лубінець відреагував оперативно. Він доручив своєму представнику у Львівській області Тарасові Підвірному звернутися одразу до трьох інстанцій: Військової служби правопорядку (ВСП), Національної поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону. Кожен орган має свій фронт роботи.
ВСП зобов’язана перевірити обставини застосування сили військовим і його дії загалом – чи були вони законними, пропорційними. Поліція вже почала службове розслідування щодо свого співробітника, який перебував на місці. Прокуратура ж, вочевидь, повинна дати остаточну правову оцінку всій ситуації.
Проте головна заява омбудсмена стосувалася не лише цих перевірок. Він прямо сказав: подібні конфлікти не можна кожного разу зводити до питання «хто винен у конкретному випадку». Потрібно міняти саму філософію та організацію мобілізації.
Тут важливий момент: Лубінець фактично визнає, що проблема не в окремих порушниках, а в системі, яка допускає такі дії. Це не спроба виправдати силові методи, а рідкісний для посадовців заклик до системних змін.
Чому пошук «крайнього» нічого не вирішує
Коли ми щоразу обмежуємося покаранням одного військового чи поліцейського, то лише створюємо ілюзію вирішення проблеми. Насправді організація мобілізації залишається незмінною – ті самі процедури, ті самі інструкції, той самий тиск на виконання плану будь-якою ціною.
Військові, які виходять на вулиці для оповіщення, діють у межах наявних правил. І якщо ці правила дозволяють або навіть заохочують дії на межі закону – конфлікти неминучі. Люди ж, своєю чергою, часто не знають своїх прав, бояться, пручаються. Так розкручується замкнене коло.
А ви помічали, як подібні історії обростають домислами? Хтось побачив уривок відео – і вже робить далекосяжні висновки. Але ж суть не в емоціях. Суть у тому, що правила гри самі по собі провокують насильство.
Якою могла б бути організація мобілізації
Давайте уявимо дещо інший сценарій. Замість раптового блокування під’їзду людина отримує чітке письмове повідомлення завчасно, з роз’ясненням прав та обов’язків. У разі вуличної перевірки поруч завжди є незалежний спостерігач. Будь-яке застосування сили фіксується на нагрудну камеру, а відмова пройти до ТЦК супроводжується протоколом, а не фізичним впливом.
Звісно, це вимагає ресурсів – людських, технічних, часових. Але це той стандарт, до якого варто рухатися. Сьогодні ж ми часто бачимо інше: плани з мобілізації спускаються згори, а виконавці на місцях змушені будь-що забезпечувати кількісні показники. У такій логіці людина перетворюється не на суб’єкта з правами, а на об’єкт для «виконання» – і це глибоко неправильно.
Омбудсмен неодноразово нагадував: навіть в умовах воєнного стану права людини не зникають. Мобілізація – це надзвичайний, але все ж правовий інструмент захисту країни. Відповідно, і організація мобілізації має будуватися на принципах законності, прозорості та простої людяності.
Що буде далі
Зараз тривають перевірки. ВСП з’ясовує, чи були перевищені повноваження військовим. Поліція оцінює поведінку свого співробітника. Прокуратура визначатиме, чи є склад злочину. Це важливо, але це лише перший крок.
Паралельно суспільство і влада мають поставити незручні запитання. Чому досі не створено дієвого механізму оскарження дій ТЦК? Чому немає незалежного моніторингу за тим, як відбувається оповіщення? Чому про порушення ми дізнаємося здебільшого з відео в соцмережах, а не від контролюючих органів?
Коли йдеться про довіру до держави, найдрібніші деталі мають значення. Львівський інцидент, хоч і вкрай неприємний, може стати тією точкою, з якої почнеться реальний перегляд організації мобілізації. Не для того, щоб зірвати виконання оборонних завдань, а навпаки – щоб мобілізація стала справою свідомих громадян, а не приводом для нових вуличних сутичок. Бо коли закон стикається з людською гідністю, вибір між примусом і повагою має бути очевидним.