Демонтаж тимчасових споруд – процедура, яка часто перетворюється на справжню юридичну битву. Особливо коли підприємець роками користується землею без жодних документів, а місцева влада розводить руками, посилаючись на брак грошей навіть на судовий збір. Саме така ситуація стала предметом розгляду Верховного Суду у справі № 906/957/24, і рішення, ухвалене 17 червня 2026 року, розставило кілька важливих крапок над «і».
Давайте розберемося, про що саме сперечалися сторони і які висновки з цього можуть зробити для себе і власники землі, і підприємці.
У чому суть конфлікту
Уявіть: місто Андрушівка, автостанція. Тут розташована земельна ділянка комунальної власності площею 0,2866 га з кадастровим номером 182031010100:01:009:0053. На ній – десятки тимчасових споруд для торгівлі. Серед них – кіоски № 77-78, що належать фізичній особі-підприємцю Гриценко Ніні Дмитрівні.
Проблема в тому, що жодних документів на землю під цими кіосками у підприємиці не було. Ані договору оренди, ані паспорта прив’язки тимчасової споруди – тобто того самого документа, який за Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (затвердженим наказом № 244) є обов’язковим для законного встановлення таких об’єктів.
Міська рада неодноразово ухвалювала рішення про демонтаж – у грудні 2021-го, грудні 2022-го, квітні 2023-го. Власницю попереджали, просили, встановлювали строки для добровільного звільнення ділянки. Вона відмовлялася. І тоді за справу взявся прокурор.
Чому позов подав саме прокурор
Тут важливий момент. Бердичівська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Андрушівської міської ради. Не тому, що прокурору більше немає чим зайнятися, а тому, що рада сама цього не зробила.
Коли прокуратура надіслала міській раді повідомлення про порушення і запропонувала подати позов самостійно, отримала відповідь: грошей на судовий збір немає, бюджет недовиконали. І це при тому, що йшлося про землю, яка належить усій територіальній громаді.
Керуючись статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор пішов до суду. І, як показав подальший розгляд, мав на це повне право.
Господарський суд чи адміністративний
Один із головних аргументів підприємиці в касаційній скарзі – справа мала розглядатися не в господарському, а в адміністративному суді. Логіка така: міська рада тут виступає як суб’єкт владних повноважень, який контролює благоустрій, тож і спір нібито публічно-правовий.
Верховний Суд із цим категорично не погодився. І ось чому.
Критерії розмежування юрисдикцій давно сформовані Великою Палатою Верховного Суду: мають значення суб’єктний склад, предмет спору та характер правовідносин. У цій справі прокурор вимагав не виконання владного припису ради, а захисту речового права громади на землю. Йшлося про усунення перешкод у користуванні власністю – тобто класичний негаторний позов за статтею 391 Цивільного кодексу України.
Крім того, підприємиця сама ж заперечувала, що її споруди стоять саме на тій ділянці, про яку говорить прокурор. Виник спір про право – а це вже точно не адміністративна юрисдикція.
Суд нагадав і про позицію Великої Палати зі справи № 914/1785/22: якщо тимчасові споруди розміщені на комунальній землі без законних підстав, ефективним способом захисту є саме негаторний позов, а такі спори належать до господарської юрисдикції.
Чи достатньо «немає грошей» для бездіяльності влади
Окремої уваги заслуговує питання представництва прокурором інтересів держави. Підприємиця посилалася на практику Верховного Суду (справа № 920/1042/18), де суд сказав: саме лише посилання на відсутність коштів не є підставою для втручання прокурора.
Але Верховний Суд у цій справі розмежував ситуації. У справі № 920/1042/18 право на позов мали кілька суб’єктів, а прокурор звернувся в інтересах лише одного з них, прикриваючись листуванням з іншим органом. Тут же все прозоро: прокурор повідомив саме той орган, який є розпорядником землі та має її захищати. Рада підтвердила: заходів не вживатимемо, коштів немає.
Це – усвідомлена бездіяльність компетентного органу, який знав про порушення, мав повноваження діяти, але свідомо цього не робив. Тобто класична підстава для представництва прокурором інтересів держави за частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Докази: що переконало суд
Підприємиця наполягала: немає жодного належного доказу, що її споруди стоять саме на спірній ділянці. Але суди першої та апеляційної інстанцій спиралися на конкретні документи: акт перевірки від 13 грудня 2022 року, акт зовнішнього огляду від 5 червня 2023 року, листування міської ради. У сукупності ці докази створили картину, яка не залишила сумнівів щодо місця розташування кіосків № 77-78.
Верховний Суд нагадав стандарт доказування, сформульований у справі № 910/1384/24: суд не зобов’язаний сприймати твердження сторони як доведений факт. Обставина вважається встановленою, якщо з урахуванням поданих доказів вона видається більш вірогідною, ніж протилежна версія.
І тут Скаржниця не змогла ані вказати на конкретні докази, залишені судами поза увагою, ані пояснити, які істотні обставини не були встановлені. Її доводи звелися до незгоди з оцінкою судів, а касаційна інстанція не переоцінює докази – це заборонено статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
Чим усе закінчилося
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення попередніх інстанцій – без змін. ФОП Гриценко Н.Д. зобов’язана власним коштом демонтувати тимчасові споруди № 77-78 і звільнити 13,15 квадратних метрів комунальної землі.
Комунальне підприємство «КОМСЕРВІС», яке є постійним користувачем ділянки, нарешті отримало судовий захист. А міська рада – наочний урок того, що економити на судовому зборі може виявитися не найкращою стратегією, коли йдеться про землю громади.
Ключове, що варто взяти із цієї історії: відсутність паспорта прив’язки та будь-яких інших документів на землю не робить користування нею законним. І якщо місцева влада зволікає із захистом комунального майна, прокурор має цілком реальні важелі для втручання. Демонтаж тимчасових споруд без належних правовстановлюючих документів – це не примха чиновників, а нормальний механізм захисту права власності територіальної громади.