Уявіть ситуацію: людина вперше вчинила кримінальний проступок, щиро шкодує про скоєне і просить суд закрити справу. Здавалося б, усе логічно – ну справді, навіщо карати того, хто й так усе усвідомив? Але практика Верховного Суду показує: дійове каяття – це не просто визнання провини на словах. І справа № 497/374/2021, розглянута 6 вересня 2022 року, чудово це ілюструє.
Що сталося у цій справі
Фабула доволі проста. Мешканець села Виноградівка Болградського району Одеської області у вересні 2020 року зірвав на околиці дві рослини коноплі, приніс додому, висушив і залишив зберігати на горищі «для власного вживання». Пізніше, на початку жовтня, він ще й виготовив екстракт канабісу.
Загалом працівники поліції вилучили під час обшуку 9 жовтня 2020 року понад 330 грамів канабісу та близько 0,7 грама екстракту канабісу. Обидві речовини належать до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено.
Болградський районний суд визнав чоловіка винним за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України та призначив штраф – 17 000 гривень. Апеляційний суд залишив вирок без змін.
І ось тут починається найцікавіше.
У чому суть спору
Захисник подав касаційну скаргу, в якій наполягав: його підзахисний має бути звільнений від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 Кримінального кодексу України – у зв’язку з дійовим каяттям. Логіка захисту була такою: людина вперше вчинила кримінальний проступок, збитків нікому не завдала, у скоєному розкаялася. Чого ж іще треба?
Але Верховний Суд із цією логікою не погодився. І ось чому.
Як працює стаття 45 КК на практиці
Давайте розберемося, що ж таке дійове каяття з точки зору закону. Стаття 45 КК України передбачає звільнення від кримінальної відповідальності, якщо особа вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин (не корупційний і не пов’язаний із п’яним водінням) і при цьому виконала три обов’язкові умови.
По-перше – щиро покаялася. По-друге – активно сприяла розкриттю правопорушення. І по-третє – повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.
Ключовий момент, на якому наголосив Верховний Суд: відсутність хоча б однієї з цих складових виключає можливість застосування статті 45. Усі три умови мають бути виконані одночасно. Виняток – лише випадки, коли злочин узагалі не завдав шкоди або збитків.
Чому суди не побачили щирого каяття
І ось тут криється головна помилка багатьох обвинувачених та їхніх захисників. Вони сприймають дійове каяття як певну формальність: достатньо в суді сказати «визнаю провину, каюсь» – і все, підстава для звільнення готова.
Але Верховний Суд у цій справі чітко роз’яснив: щире каяття – це не формальна вказівка на визнання своєї вини. Це передусім конкретні дії, спрямовані на виправлення ситуації.
Що ж ми бачимо в поведінці засудженого? Під час обшуку він сказав поліцейським, що жодних наркотичних засобів у домоволодінні немає. Приховував заборонені речовини, бо, за власними словами, «боявся відповідальності». Добровільно нічого не видав. Наркотики знайшли самі працівники поліції.
Погодьтеся, це зовсім не схоже на поведінку людини, яка щиро жалкує про вчинене та прагне допомогти слідству. Радше навпаки – це спроба уникнути відповідальності, яка не вдалася.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду спеціально звернула увагу: поведінка чоловіка після вчинення кримінального проступку не свідчить ані про щире визнання провини, ані про бажання виправити ситуацію.
Що таке активне сприяння розкриттю
Тут важливий момент, який варто запам’ятати. Активне сприяння розкриттю – це не пасивна позиція «ну раз ви вже все знайшли, то я зізнаюся». Це добровільна допомога органам досудового розслідування. Наприклад, повідомлення невідомих їм обставин, надання доказів, викриття співучасників, добровільна видача знарядь злочину чи майна, здобутого злочинним шляхом.
У справі № 497/374/2021 нічого подібного не було. Чоловік заперечував наявність наркотиків до того моменту, поки їх не знайшли працівники поліції. А це вже геть інша історія.
Процесуальний нюанс, який мало не став пасткою
Крім основного питання про дійове каяття, у справі був ще один цікавий момент. Захисник стверджував, що суд першої інстанції безпідставно послався на відеозапис обшуку, оскільки той нібито не досліджувався під час судового розгляду.
Однак Верховний Суд перевірив журнал судового засідання і звукозапис – і виявив, що відеозапис таки надавався прокурором разом із протоколом обшуку та іншими доказами. Більше того, сторона захисту тоді не заперечувала проти визнання цього доказу належним і допустимим, а також підтвердила свою обізнаність із його змістом.
Спроба оскаржити доказ уже на стадії касації, коли в суді першої інстанції жодних клопотань із цього приводу не заявлялося, виявилася безперспективною.
Сухий залишок: що варто знати про дійове каяття
Ця справа – наочний приклад того, що звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 45 КК України не є автоматичним і не дається «просто так». Якщо людина під час обшуку каже, що наркотиків немає, а після їх виявлення заявляє про каяття – для суду це виглядає не як щире розкаяння, а як вимушене визнання під тиском доказів.
Чесне визнання провини, добровільна видача заборонених речовин, активна допомога слідству – ось що дійсно свідчить про дійове каяття. Без цих складових розраховувати на застосування статті 45 КК не варто. Верховний Суд залишив вирок і ухвалу апеляційного суду без змін, а касаційну скаргу захисника – без задоволення. Крапка.