Дійове каяття здається багатьом простим способом уникнути кримінальної відповідальності – мовляв, покаявся в суді, і справа закрита. Насправді ж механізм, закладений у статтю 45 Кримінального кодексу України, працює зовсім не так прямолінійно. І одна реальна справа, яка дійшла аж до Верховного Суду, чудово це ілюструє.
Давайте розберемося, що закон розуміє під дійовим каяттям, чому самого визнання провини катастрофічно мало і як усе це виглядає на практиці.
Що таке дійове каяття за буквою закону
Стаття 45 Кримінального кодексу України називає одразу три обов’язкові умови для звільнення від відповідальності. І отримати «перепустку на свободу» можна лише тоді, коли всі три виконано одночасно. Жодних винятків чи компромісів.
Перша умова – щире розкаяння. Друга – активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Третя – повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Крім того, є обов’язкова передумова: особа має вчинити кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин уперше. І це не повинно бути корупційне правопорушення чи порушення правил безпеки дорожнього руху у стані сп’яніння.
Як бачите, конструкція досить жорстка. Якщо хоча б одного елемента бракує – про звільнення можете забути. Саме це й підтвердив Верховний Суд у справі № 497/374/2021.
Щире каяття – це більше, ніж просто слова
Судова практика виробила чітке розуміння: щире каяття не може бути формальним. Недостатньо встати в залі суду, опустити очі й пробурмотіти «я визнаю провину, пробачте». Це – лише пом’якшувальна обставина при призначенні покарання, але аж ніяк не підстава для повного звільнення.
Чого ж чекає суд? Людина має негативно оцінювати свій вчинок, щиро жалкувати про нього, давати правдиві показання. І – тут ключовий момент – підкріплювати все це конкретними діями, спрямованими на виправлення ситуації.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у згаданій справі наголосила: щире каяття характеризує ставлення особи до скоєного. Це внутрішній стан, який проявляється назовні через вчинки. Саме тому суди так прискіпливо аналізують поведінку обвинуваченого після кримінального правопорушення.
Активне сприяння розкриттю – що це означає на ділі
Цей елемент дійового каяття часто викликає найбільше запитань. Роз’яснення дає все та ж судова практика.
Активне сприяння – це добровільна допомога органам досудового розслідування. Наприклад, коли особа повідомляє невідомі слідству обставини, які підлягають доказуванню. Або надає докази, розповідає про власну злочинну діяльність чи діяльність інших осіб, викриває співучасників. Сюди ж належить добровільна видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом.
Зверніть увагу на слово «добровільна». Якщо особу спіймали на гарячому і вона вже не має іншого виходу, крім як визнати очевидне, – це не активне сприяння. Це вимушена поступка під тиском доказів.
Відшкодування збитків – третій обов’язковий компонент
Тут усе відносно зрозуміло: винний або інші особи (скажімо, родичі) добровільно задовольняють обґрунтовані претензії потерпілого. Йдеться і про матеріальну, і про моральну шкоду. Іноді достатньо навіть публічного вибачення за образу.
Втім, Кримінальний кодекс України передбачає виняток: якщо внаслідок кримінального правопорушення взагалі не заподіяно шкоди і не завдано збитків, цей компонент відпадає сам собою. Саме така ситуація склалася і в нашій історії.
Історія, яка дійшла до Верховного Суду
Тепер – власне, про справу.
Чоловік (назвемо його обвинуваченим) у вересні 2020 року зірвав на околиці села на Одещині дві рослини коноплі, переніс їх на горище свого будинку, висушив і виготовив канабіс загальною масою понад 330 грамів. Згодом, уже в жовтні, виготовив там же екстракт канабісу – трохи більше 0,7 грама. Усе це – для власного вживання, без мети збуту.
Під час обшуку 9 жовтня 2020 року поліцейські виявили і вилучили наркотичні засоби. Дії кваліфікували за частиною 1 статті 309 Кримінального кодексу України – кримінальний проступок.
Болградський районний суд призначив штраф у розмірі 17 000 гривень. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Захисник подав касаційну скаргу, вимагаючи звільнити підзахисного від кримінальної відповідальності саме на підставі статті 45 КК – через дійове каяття.
Чому суд відмовив
І ось тут починається найцікавіше. У судовому засіданні обвинувачений підтвердив, що знав: канабіс – це наркотична речовина. Але коли поліція прийшла з обшуком, він добровільно заборонені речовини не видав. Навпаки – сказав правоохоронцям, що в будинку нічого немає. Визнав пізніше: боявся відповідальності.
Верховний Суд подивився на цю картину і дійшов чіткого висновку: поведінка чоловіка після вчинення проступку не свідчить ні про щире визнання провини, ні про бажання виправити ситуацію, ні про добровільну допомогу слідству. Відсутній сам факт дійового каяття. А раз немає факту – немає й підстав для звільнення.
Суд першої інстанції, з яким погодилися апеляція і касація, цілком обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання.
Що ще пішло не так
Захисник також посилався на процесуальне порушення: мовляв, суд послався на відеозапис обшуку як на доказ, хоча той не досліджувався під час судового розгляду.
Проте матеріали справи показали інше. Відеозапис надав прокурор разом із протоколом обшуку та іншими письмовими доказами. І – тут важливий момент – сторона захисту не заперечувала проти визнання цього відеозапису належним і допустимим доказом. Більше того, захисник заявив, що ознайомлений з його змістом.
Якби були сумніви – саме на стадії дослідження доказів варто було заявляти клопотання. Але цього не зробили. Тож посилатися на порушення post factum – безперспективно.
Ця справа – хороша ілюстрація простого принципу: дійове каяття неможливо зімітувати. Воно або є і проявляється через вчинки, або його немає, хоч би скільки гарних слів пролунало в залі суду. І коли ви ховаєте докази до останнього, а потім просите суд повірити у ваше розкаяння – система на таке не ведеться.