Уявіть: людина вперше вчинила нетяжке правопорушення, визнала провину і попросила вибачення в суді. Здавалося б, ось воно – дійове каяття, і суд має звільнити її від кримінальної відповідальності. Але чи достатньо самих лише слів? Верховний Суд у справі № 166/37/24 поставив крапку в цьому питанні, і його позиція варта вашої уваги.
Давайте розберемо цю історію детально, бо вона чудово показує, як працює стаття 45 Кримінального кодексу України на практиці.
Що трапилось: сварка на дорозі з несподіваними наслідками
Уявіть собі грудневий день 2023 року. Чоловік їде на підводі, запряженій конем, і зустрічає знайомого, з яким у нього давній конфлікт. Емоції беруть гору – і в руках опиняється гнучка гілка дерева. Один удар в обличчя – садна та синці в ділянці очей і носа.
З точки зору закону – це легкі тілесні ушкодження, тобто кримінальний проступок за частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України. Раніше чоловік до відповідальності не притягувався.
Ратнівський районний суд Волинської області у січні 2024 року вирішив: обвинувачений щиро покаявся, визнав провину, видав знаряддя правопорушення, з’являвся на всі виклики – отже, є всі підстави для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статті 45 КК. Справу закрили.
Але прокурор і представник потерпілого з цим категорично не погодилися.
Чому прокуратура пішла до касації
Прокурор подав апеляцію, потім – касаційну скаргу, і його аргументи виявилися переконливими для Верховного Суду. У чому ж суть претензій?
По-перше, потерпілий під час судового розгляду прямо заявив: обвинувачений попросив вибачення лише в залі суду, а поза його межами навіть не поцікавився станом здоров’я людини, якій завдав ушкоджень. Жодного співчуття, жодної спроби примиритися.
По-друге, шкоду здоров’ю не було відшкодовано – ні у формі компенсації витрат на лікування, ні в будь-який інший спосіб. І річ не в тому, що потерпілий не заявив цивільний позов. Суд першої інстанції вирішив: раз позову немає – то й відшкодовувати нічого. Але Верховний Суд подивився на ситуацію інакше.
Що таке дійове каяття: три обов’язкові складові
Ключовий момент, який варто запам’ятати: стаття 45 КК передбачає не просто формальне вибачення. Дійове каяття – це конструкція з трьох елементів, кожен із яких має бути реальним, а не удаваним.
Ось вони:
- щире розкаяння у вчиненому;
- активне сприяння розкриттю правопорушення;
- повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди.
Якщо хоча б один із цих елементів відсутній – звільнення від кримінальної відповідальності неможливе. Це імперативна вимога закону, а не побажання суду. Виняток становлять лише ті випадки, коли кримінальне правопорушення взагалі не завдало шкоди чи збитків. Але у справі № 166/37/24 ситуація була зовсім іншою.
Чому вибачення в суді – ще не щире каяття
Верховний Суд нагадав принципову річ, яку часто забувають: визнання провини і щире каяття – це не одне й те саме. Можна визнати, що вдарив людину, але не засуджувати свій вчинок по-справжньому.
Щире каяття – це відверта негативна оцінка власного діяння, психологічна переорієнтація особи після скоєного. Суд має бачити не просто слова, а об’єктивні дані, які підтверджують таку переорієнтацію. Саме по собі «визнаю, вибачте» в судовому засіданні може бути лише спробою створити формальні підстави для пом’якшення відповідальності.
У цій справі апеляційний суд не навів переконливих мотивів, чому він відкинув доводи потерпілого про нещирість вибачень. А це – пряме порушення вимог статті 419 Кримінального процесуального кодексу України.
Шкода здоров’ю: чому позов не обов’язковий для обов’язку відшкодувати
Окрема важлива тема, яку прояснив Верховний Суд, – це обов’язок відшкодувати шкоду. Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що потерпілий не заявив цивільний позов про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, отже – немає чого відшкодовувати.
Але ж легкі тілесні ушкодження – це і є шкода здоров’ю. Фізична шкода особистого характеру. Верховний Суд чітко вказав: приписи статті 45 КК говорять про повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди загалом, а не лише тих наслідків, що передбачені як обов’язкова ознака складу правопорушення.
Крім того, відшкодування має бути добровільним. Не можна виправдовувати свою бездіяльність тим, що потерпілий сам не попросив грошей. Якщо обвинувачений чекає, поки йому пред’являть рахунок, – це не добровільність. А саме така ситуація склалася у справі № 166/37/24: обвинувачений сказав, що «не відмовляється відшкодувати в майбутньому», але жодних реальних кроків не зробив.
Чому рішення апеляції скасували
Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд припустився істотних помилок.
По-перше, не надав належної оцінки доводам прокурора і представника потерпілого про відсутність щирого каяття. Просто погодився з районним судом, не навівши власних переконливих аргументів. По-друге, неправильно застосував статтю 45 КК: не встановив, чи було усунено фізичну шкоду, завдану потерпілому, або чи відшкодовано збитки від її заподіяння.
Колегія суддів Касаційного кримінального суду підкреслила: за відсутності вагомих обставин, які б реально перешкоджали обвинуваченому добровільно компенсувати шкоду, звільнення від відповідальності є безпідставним. Ухвалу Волинського апеляційного суду від 26 березня 2024 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Що це означає на практиці
Ця постанова Верховного Суду – не просто рішення в окремій справі. Вона формулює орієнтири, які мають враховувати всі суди під час розгляду подібних клопотань.
По-перше, дійове каяття не можна зводити до формального визнання вини і вибачення перед судом. Потрібна активна, добровільна поведінка, яка свідчить про справжній осуд свого вчинку.
По-друге, відшкодування шкоди – це обов’язок обвинуваченого, а не право. Відсутність цивільного позову не звільняє від необхідності усунути заподіяну шкоду, якщо вона реально існує.
По-третє, позиція потерпілого має значення. Якщо він каже, що вибачення були нещирими, а обвинувачений не намагався загладити провину, – суд зобов’язаний це перевірити, а не відмахнутися.
Колегія суддів також окремо зазначила, що проведення апеляційного розгляду за відсутності потерпілого саме по собі не є порушенням – за умови, що потерпілого належно повідомили, а його представник був присутній у засіданні. Це важливе уточнення для тих, хто стежить за процесуальними аспектами.
Історія з Волині, яка почалася зі звичайної сварки на дорозі, в результаті дала судову практику, що прояснює один із найскладніших інститутів кримінального права: межу між справжнім каяттям і його імітацією. Тепер слово за апеляційним судом, який розглядатиме справу повторно – вже з урахуванням правових позицій Верховного Суду.