Добросовісність боржника – це не абстрактна чеснота з підручника з етики, а юридичний фундамент, на якому тримається вся процедура неплатоспроможності фізичної особи. Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 902/260/25 ще раз нагадав: суд не допоможе тому, хто намагається обдурити систему.
Давайте розберемо цю історію детально – вона того варта.
Що сталося
Мешканець Вінниччини (у судових документах – ОСОБА_1) подав до Господарського суду заяву про свою неплатоспроможність. Сума боргів перед двома кредиторами – АТ КБ «Приватбанк» і ТОВ «Дебет Форс» – склала 913 764,49 грн. Левова частка, 873 391,20 грн, припадала на борг перед «Приватбанком» за двома кредитними договорами, укладеними ще у 2008 році.
Суд відкрив провадження у справі, призначив керуючого реструктуризацією і ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів. Здавалося б, стандартна процедура.
Але далі почали спливати деталі, які змусили суддів уважніше придивитися до поведінки боржника.
План, який здивував кредиторів
Керуючий реструктуризацією підготував план. Що в ньому було? Боржник офіційно отримував заробітну плату в розмірі 4 300 грн на місяць. Із цієї суми він пропонував щомісяця виділяти кредиторам 1 272 грн, а собі залишати 3 028 грн на прожиття.
Математика виходила така: за п’ять років (із січня 2026 по грудень 2030) боржник сплатив би кредиторам усього 76 320 грн. А решту – 837 444,50 грн, тобто 91,65% усієї заборгованості – планувалося просто списати.
Кредитори, м’яко кажучи, не оцінили такої щедрості за свій рахунок. АТ КБ «Приватбанк» подав клопотання про закриття провадження. І ось тут починається найцікавіше.
Що виявив «Приватбанк»
Банк звернув увагу суду на низку красномовних обставин.
По-перше, звіт керуючого реструктуризацією не містив повної інформації про доходи членів сім’ї боржника – дружини, матері та сина. Офіційних відомостей від Державної податкової служби щодо них у матеріалах справи просто не було.
По-друге, боржник авансував на депозитний рахунок суду винагороду керуючому реструктуризацією за три місяці роботи. Сума цього авансу більш ніж у десять разів перевищувала його місячний дохід. Звідки гроші? Відповіді матеріали не давали.
Але найбільш вражаючий факт – під час процедури неплатоспроможності боржник поїхав відпочивати. І не просто поїхав, а вирушив у готель «Letizia country club» у селі Шаян на Закарпатті. Забронював покращений чотиримісний номер на п’ять діб. Орієнтовна вартість – 3 300 грн за добу.
Ці обставини встановила постанова Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19 вересня 2025 року у справі № 302/953/25. Там розглядався протокол про адміністративне правопорушення щодо спроби незаконного перетину кордону. Так, боржник ще й фігурував у справі про порушення прикордонного режиму.
Сам боржник і його адвокат у тому засіданні пояснили: їхали з дружиною і друзями на відпочинок. Навіть надали скріншот бронювання з Booking.com.
Що сказали суди
Господарський суд Вінницької області в ухвалі від 10 грудня 2025 року відмовив у затвердженні плану реструктуризації, відмовив у визнанні боржника банкрутом і закрив провадження. Північно-західний апеляційний господарський суд 4 березня 2026 року залишив це рішення без змін.
Логіка судів проста й переконлива. План, який передбачає списання понад 90% боргу при офіційному доході нижче прожиткового мінімуму – це не інструмент відновлення платоспроможності. Це спроба легалізувати небажання платити. А поїздка в готель під час процедури – пряма демонстрація пріоритетів, у яких власний комфорт виявився важливішим за розрахунки з кредиторами.
По суті, суди зафіксували відсутність добросовісності боржника як ключову підставу для закриття провадження.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду залишив касаційну скаргу боржника без задоволення.
Ключова теза постанови: добросовісність боржника – фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки всіх обставин справи. Суд послався на правову позицію Судової палати для розгляду справ про банкрутство, викладену в постанові від 26 травня 2022 року у справі № 903/806/20.
Що це означає на практиці? Якщо боржник приховує доходи, уникає розкриття інформації про майновий стан, витрачає кошти на розваги замість розрахунків із кредиторами – суд має право закрити провадження. Навіть якщо формально минули всі строки для затвердження плану реструктуризації.
Тут колегія суддів наголосила на важливому моменті. Частина перша статті 130 Кодексу України з процедур банкрутства не повинна застосовуватися суто формально. Не можна просто відрахувати 120 днів і автоматично визнати боржника банкрутом. Суди зобов’язані перевірити реальні обставини: чи не зловживає особа процедурою, чи справді вона потребує захисту, чи не намагається уникнути сплати боргів під прикриттям закону.
Саме системний зв’язок статей 123, 126 і 130 Кодексу України з процедур банкрутства дає суду дискрецію – право на власний розсуд, з урахуванням усіх обставин, вирішувати: переходити до процедури погашення боргів чи закривати провадження. І добросовісність тут – центральний фільтр.
Чому ця справа важлива
Це не просто ще один судовий спір. Справа формулює стандарт поведінки для кожного, хто замислюється про процедуру неплатоспроможності.
Процедура неплатоспроможності фізичної особи створена, щоб дати людині другий шанс. Але цей шанс – не індульгенція. Не можна роками не платити за кредитами, показувати доходи на рівні мінімальної зарплати, а потім прийти до суду з розрахунком «спишіть 91%, а решту я якось за п’ять років віддам». Особливо якщо паралельно ви знаходите гроші на готелі, подорожі та інші приємні речі.
Кодекс України з процедур банкрутства передбачає механізми захисту як для боржника, так і для кредиторів. І добросовісність боржника – це та межа, яка розділяє тих, кому система справді допоможе, і тих, кому вкаже на двері.
Колегія суддів звернула увагу й на інші прогалини у звіті керуючого реструктуризацією: брак інформації про перетин кордону боржником і членами його сім’ї, відсутність даних від Державної міграційної служби, непідтверджене джерело коштів для авансування винагороди арбітражному керуючому. Усе це разом створило картину, яка не залишила судам сумнівів: наміри боржника не були чесними.
До речі, Верховний Суд послався і на інші свої постанови, які послідовно проводять цю саму лінію: від 22 вересня 2021 року у справі № 910/6639/20, від 1 листопада 2022 року у справі № 904/6042/20, від 17 січня 2023 року у справі № 914/3085/21. Тобто це не поодиноке рішення, а усталена практика.
Частина перша статті 130 КУзПБ – це гарантія для сумлінного боржника, а не лазівка для того, хто вирішив відпочити за чужий рахунок. І готель у Шаяні за 3 300 гривень на добу став тією деталлю, яка остаточно переконала суд: добросовісності тут немає.