Уявіть ситуацію: людина щойно скоїла тяжкий злочин, у неї в руках – незареєстрований пістолет, і замість того, щоб позбутися зброї, вона їде прямо до відділку поліції та здає її. Чи можна вважати таку здачу добровільною? І чи звільнять її за це від кримінальної відповідальності? Саме ці питання стали ключовими у справі № 727/1215/21, яку Верховний Суд розглянув 6 грудня 2022 року. Історія, м’яко кажучи, непроста – в ній переплелися і вбивство, і багаторічний конфлікт між родинами, і спроба прокурора оскаржити надто м’який, на його думку, вирок.
Що сталося: фабула справи
Громадянин Азербайджану, який постійно проживає в Україні, у лютому 2018 року отримав у подарунок від покійного сина гладкоствольний пістолет «Zoraki-Mod.914-S». Жодного дозволу на зброю він не оформлював – просто зберігав пістолет у салоні свого автомобіля. Минає понад два роки, і 18 липня 2020-го, близько 19:20, цей чоловік зустрічає на вулиці Небесної Сотні в Чернівцях людину, з якою в нього давній конфлікт. У хід іде той самий пістолет – кілька пострілів, одне з кульових поранень – у голову. Потерпілий помирає на місці.
А далі – несподіваний поворот. Уже о 19:35, тобто через якихось 15 хвилин після пострілів, чоловік сам приїжджає до Чернівецького відділу поліції, повідомляє про вбивство і добровільно віддає пістолет. О 19:48 зброю вилучають під час огляду місця події – вже в приміщенні поліції. Відомості про незаконне поводження зі зброєю вносять до ЄРДР о 21:22, тобто вже після того, як чоловік сам усе розповів і здав пістолет.
Що вирішили суди першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд м. Чернівці засудив чоловіка за двома статтями Кримінального кодексу України: ч. 1 ст. 115 (умисне вбивство) – 8 років позбавлення волі, ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю) – 4 роки. За сукупністю злочинів остаточне покарання склало 8 років.
Але апеляційний суд пішов далі. Він скасував вирок у частині засудження за ч. 1 ст. 263 КК і взагалі звільнив чоловіка від кримінальної відповідальності за цією статтею – на підставі ч. 3 ст. 263 КК. Крім того, застосувавши ст. 69 КК, суд знизив покарання за вбивство до 5 років позбавлення волі – тобто нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією статті (а це від 7 до 15 років). Саме це рішення прокурор і оскаржив у касації.
Добровільна здача зброї: що каже закон
Механізм, передбачений ч. 3 ст. 263 Кримінального кодексу України, – річ доволі специфічна. Він говорить буквально таке: особа не підлягає кримінальній відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, якщо вона добровільно здала цю зброю органам влади. Здавалося б, усе просто. Але де межа між добровільною здачею та вимушеним визнанням?
Пленум Верховного Суду України ще у 2002 році роз’яснив: добровільною вважається така здача зброї, коли особа має реальну можливість і надалі зберігати її, але за власним бажанням передає відповідному державному органу. Мотиви тут значення не мають. Хоч совість замучила, хоч страх перед викриттям – якщо людина сама прийшла і віддала зброю, маючи змогу її сховати чи викинути, це вважається добровільною здачею.
Чому Верховний Суд погодився зі звільненням
Прокурор у касаційній скарзі наполягав: жодної добровільності тут немає, адже чоловік здав пістолет лише тому, що щойно вчинив убивство. Мовляв, це не добровільна здача зброї, а вимушений крок після особливо тяжкого злочину.
Верховний Суд із такою логікою не погодився. І ось чому.
По-перше, часовий проміжок. Між пострілами (19:20) і прибуттям до відділку поліції (19:35) минуло близько 15 хвилин. За цей час чоловік міг спокійно позбутися пістолета – викинути, сховати, передати комусь. Але він цього не зробив. Натомість сам привіз зброю правоохоронцям.
По-друге, послідовність дій. Відомості про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 263 КК внесли до ЄРДР о 21:22 – тобто через півтори години після того, як пістолет уже був у поліції. Іншими словами, на момент здачі зброї жодного кримінального провадження за фактом незаконного зберігання пістолета ще не існувало. Чоловік фізично не міг знати, що проти нього відкриють справу за цією статтею.
По-третє, сам факт долучення пістолета до справи як речового доказу (а прокурор на це посилався) ніяк не спростовує добровільності. Це два різні юридичні факти: зброю здали добровільно, а потім її оформили відповідно до процедури.
Призначення покарання нижче нижчої межі: як працює ст. 69 КК
Колегія суддів не знайшла порушень і в застосуванні ст. 69 Кримінального кодексу України. Нагадаю: ця стаття дозволяє призначити покарання нижче від мінімальної межі, встановленої санкцією, але лише за певних умов. Має бути щонайменше дві пом’якшувальні обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості злочину.
Що врахував апеляційний суд?
Перше – добровільна явка зі зізнанням. Чоловік сам прийшов до поліції ще до того, як відомості про злочин внесли до ЄРДР. Це підтверджується матеріалами справи.
Друге – щире каяття. Тут важливий нюанс: засуджений не погоджувався з правовою кваліфікацією своїх дій, але визнавав сам факт убивства і щиро жалкував про вчинене. Верховний Суд уже раніше висловлював позицію (постанова від 5 серпня 2020 року, провадження № 51-4378км19): незгода з кваліфікацією – це право обвинуваченого, і вона не применшує щирості каяття.
Третє – примирення з потерпілими. Родичі загиблого письмово підтвердили, що не мають претензій до засудженого, він вибачився і вони примирилися.
Четверте – особа самого засудженого. Раніше не судимий, одружений, позитивно характеризується за місцем проживання, працює, має статус приватного підприємця. На обліках у нарколога та психолога не перебуває.
І нарешті, п’яте – та сама передісторія конфлікту. За матеріалами справи, син потерпілого був раніше засуджений за вбивство через необережність сина обвинуваченого. Сам потерпілий, за свідченнями, неодноразово погрожував молодшому синові засудженого. Експертиза встановила в обвинуваченого стан фрустрації – наслідок тривалого стресу через смерть старшого сина і страх за життя молодшого.
Усе це в комплексі, на думку і апеляційного, і касаційного суду, істотно знижувало ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Прокурор намагався довести, що злочин був заздалегідь спланованим, а кількість і локалізація пострілів свідчать про особливу зухвалість. Але Верховний Суд нагадав: він не переоцінює докази і не встановлює нових обставин. Це прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій. Касація перевіряє лише правильність застосування норм права – і тут порушень не знайшла.
Ключовий висновок з усієї цієї історії простий: добровільна здача зброї – це не про те, чому людина вирішила її здати, а про те, чи мала вона реальну можливість вчинити інакше. Якщо могла сховати, викинути чи продати – але натомість прийшла і віддала пістолет правоохоронцям, то ч. 3 ст. 263 КК має працювати. Навіть якщо ця зброя щойно фігурувала в іншому, набагато тяжчому злочині.