Договір найму житла, укладений із попереднім власником, може перетворити покупку квартири на справжню судову пастку. Саме про це йдеться у справі № 761/35043/21, яку Верховний Суд нещодавно повернув на новий апеляційний розгляд.
Уявіть собі: ви купили квартиру, оформили право власності й навіть зареєстрували там місце проживання. Але потрапити всередину не можете. У приміщенні живуть люди, які стверджують, що мають законне право там перебувати. І починається довгий судовий марафон.
Історія цієї квартири тягнеться ще з 2005 року. Спершу нею володіла жінка, яка згодом позичила в чоловіка понад чотири мільйони гривень. Для гарантії повернення боргу житло передали в іпотеку. Далі право власності кілька разів переходило з рук у руки, сторони укладали угоди про партнерство та інвестування, розривали договори й укладали нові. Кінцевий результат такий: у грудні 2019 року квартиру придбала нова власниця.
Але тут ховається ключова деталь. Ще влітку 2019 року попередній власник уклав із колишньою власницею договір найму житла. За цим документом вона разом із родиною мала право проживати в помешканні до 29 червня 2024 року.
Договір був доволі детальний. У ньому прописали, що разом із наймачкою в квартирі проживатимуть її двоє синів, невістка та онук. Сторони також погодили: якщо протягом строку дії договору зміниться власник житла, до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. А ще наймачка отримала переважне право на укладення договору на новий строк і навіть на придбання квартири в разі її продажу.
Окремо варто згадати акт приймання-передачі, який додавався до угоди. З нього видно, що квартира велика, на п’ять кімнат, загальною площею майже 284 квадратні метри. Щоправда, стан житла був далекий від ідеального: кімнати потребували ремонту, не було міжкімнатних дверей, а сантехніка й опалення вимагали заміни. Меблів і техніки в помешканні теж не було.
Нова власниця разом із членами сім’ї звернулася до суду з позовом про вселення. Її логіка зрозуміла: право власності оформлене, реєстрація місця проживання є, а от фізично зайти в квартиру вона не може. Колишня власниця з родиною просто не пускає їх усередину.
Відповідачі заперечували. Вони пояснювали, що проживають у квартирі законно на підставі договору найму житла, укладеного з попереднім власником. А коли житло перейшло до нової власниці, до неї автоматично перейшли права та обов’язки наймодавця. Тож до завершення строку оренди вселятися ніхто не має права.
Коли йдеться про вселення, варто розуміти базову річ. Право власності складається з трьох складників: володіння, користування й розпорядження. Власник має право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні своїм майном. Але цивільне законодавство визнає й інші речові права, зокрема право користування житлом за договором найму. І ці два права в нашій історії зіткнулися лобами.
Суд першої інстанції задовольнив позов. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Аргументація зводилася до того, що у справі є лише копія договору, а оригінал відповідачі не подали. Отже, цей документ не можна вважати належним доказом. А раз немає договору, то перешкоди у вселенні власників визнали неправомірними.
Верховний Суд із таким підходом не погодився. І річ не в тому, хто правий по суті, а в тому, як суди працюють із копіями документів.
Давайте розберімося з процедурою. Цивільний процесуальний кодекс України у статті 95 пояснює: якщо суд сумнівається, що копія відповідає оригіналу, він має право витребувати оригінал. Але для цього слід постановити відповідну ухвалу. І лише якщо цю ухвалу не виконали, доказ можна відкинути.
Що зробили суди у цій справі? Вони просто сказали, що оригіналу немає, тож копію до уваги не беремо. Жодної ухвали про витребування оригіналу не постановляли. Клопотань від сторін теж не було. Процедуру, передбачену частиною шостою статті 95 Цивільного процесуального кодексу України, фактично проігнорували.
Крім того, у матеріалах справи було чимало доказів того, що оригінал договору реально існує. Колишня власниця добровільно передала його слідчому в межах кримінального провадження. За документом проводили почеркознавчу експертизу. Експерт підтвердив, що підписи на договорі справжні й належать попередньому власнику.
Тобто ситуація суттєво відрізняється від тієї, яку описали суди. Оригінал не просто існує, він був предметом експертного дослідження. Апеляційний суд мав це перевірити, але не зробив.
Є ще один красномовний факт. Нова власниця у лютому 2023 року сама звернулася до суду з позовом про розірвання того самого договору найму житла та виселення відповідачів. А розірвати можна лише договір, який діє. Своїми діями позивачка фактично визнавала, що договір існує.
Це важливо, бо якщо договір чинний, то права наймодавця переходять до нового власника. І він зобов’язаний їх дотримуватися, поки строк оренди не завершився. Постає логічне запитання: чи взагалі мали позивачі право на вселення в цей період? Апеляційний суд на нього не відповів.
Є тут і суто процесуальний аспект. Одна з позивачок померла ще під час апеляційного розгляду. Суд відмовив у зупиненні провадження, пояснивши, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Але водночас не вирішив питання про можливе закриття провадження щодо її вимог. Це ще один недолік, на який звернув увагу Верховний Суд.
Логіка касаційної інстанції тут проста: суд не має права відкидати доказ лише тому, що перед ним копія. Спочатку треба перевірити, чи є підстави сумніватися в документі, витребувати оригінал і тільки потім робити висновки.
Це стосується не лише юристів. Якщо ви колись опинитеся в суді з копією договору на руках, пам’ятайте: сама по собі відсутність оригіналу ще не робить документ недійсним. Суд зобов’язаний дати вам шанс довести його справжність.
Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року і направив справу на новий розгляд до апеляційної інстанції. Тепер суду доведеться ретельно дослідити всі докази, зокрема обставини з оригіналом договору, і лише тоді вирішувати, чи мають нові власники право зайти у свою квартиру.
Захист права власності, гарантований статтею 41 Конституції України, не означає, що можна ігнорувати права наймачів. Цивільний кодекс України прямо встановлює: у разі зміни власника житла до нового власника переходять права та обов’язки наймодавця. Ось цей баланс інтересів судам і належить знайти під час повторного перегляду.
