Дизельне пальне з Росії знову вирушає за кордон. Від початку року загальний обсяг експорту російського дизельного пального скоротився на 41%, але останніми днями постачання повертаються до традиційних напрямків. Щонайменше два танкери вказали Туреччину та Бразилію як пункти призначення.
Для всіх, хто стежить за санкційною політикою, це виглядає як різкий розворот. Насправді тут переплелися три різні історії: внутрішній російський дефіцит, домовленість із Вашингтоном і незмінне ембарго Євросоюзу та Британії. Давайте розберемося, що з цього справді змінилося.
Заборону зняв не Брюссель, а сам Кремль
9 жовтня Росія скасувала заборону на експорт дизельного пального. Запровадила вона її сама – щоб подолати дефіцит на внутрішньому ринку. Дефіцит виник через українські атаки безпілотників на нафтопереробні заводи.
Логіка проста. Коли НПЗ зупиняються після ударів, пальне дорожчає всередині країни. Аграрії, перевізники, комунальники починають скаржитися, а влада притримує обсяги, які раніше йшли на експорт. Щойно баланс вирівнюється, експортне вікно відкривають знову.
Тут важливий момент: юридично це не санкція і не міжнародне зобов’язання, а звичайне адміністративне обмеження. Зняти його можна одним рішенням, без узгоджень із ким-небудь. Саме це і сталося.
Що дає домовленість із США
За наявною інформацією, скасування відбулося після досягнення домовленості з президентом США Дональдом Трампом про постачання дизельного пального на світові ринки. Угода передбачає тимчасове призупинення американських санкцій на постачання російського пального.
Зверніть увагу на слово тимчасове. Призупинення не скасовує норму, воно лише зупиняє її дію на певний строк. Юридично це означає, що обмеження можуть повернути будь-коли, іноді без перехідного періоду для тих, хто вже підписав контракти.
І ще один нюанс. Вашингтон не має влади над рішеннями Брюсселя чи Лондона. Тому навіть повне зняття американських обмежень не відчиняє російському пальному двері до Європи.
Для компаній, які працюють із нафтотрейдингом, це привід переглянути санкційні застереження в договорах. Якщо контракт містить лише посилання на законодавство США, а через місяць втрутиться європейський регулятор, постачальник опиниться між двох вогнів. Грамотні формулювання тут коштують дорожче за саму партію товару.
Ембарго ЄС і Британії залишається чинним
Заборона на морський імпорт російських нафтопродуктів діє в Євросоюзі з лютого 2023 року – її закріпили поправки до Регламенту Ради ЄС № 833/2014. Британія має власні обмеження. Поряд із забороною працює гранична ціна на морські поставки, яку запровадили країни G7 та ЄС, а також обмеження на страхування, фрахт і супутні послуги.
Для покупця це означає цілком конкретні речі:
- Танкер, який везе російське пальне, ризикує залишитися без західного страхування.
- Банк, який обслуговує платіж, може відмовитися від операції.
- Портові послуги в країнах ЄС для такого вантажу недоступні.
Тож російські трейдери йдуть туди, де цих бар’єрів немає. Туреччина, Бразилія, частина країн Азії та Африки – саме там з’являються пункти призначення. Два танкери з Туреччиною і Бразилією в маршруті – лише перша ластівка, хоча за обсягами це поки що кілька крапель у морі.
Тіньовий флот і питання походження вантажу
Хто саме везтиме ці барелі – окрема тема. Для обходу обмежень використовують старий танкерний флот, перевалки з судна на судно і схеми зі змішуванням вантажу. Коли російське пальне змішують із чужим у порту перевалки, документально воно часто вже не російське.
Але в санкційному праві походження товару не прикраса, а юридичний факт. Якщо контролюючі органи доведуть, що пальне має російське коріння, придбання може стати порушенням незалежно від супровідних документів. Саме тому великі західні трейдери з такими партіями не зв’язуються, а дрібніші беруть на себе підвищений ризик.
Що це змінює для України
Для України картина подвійна. З одного боку, удари по нафтопереробці вже дали результат: експорт просідає, частину доходів бюджету Росія недоотримує. З іншого – будь-яке послаблення санкційного тиску, навіть тимчасове, означає нові гроші на війну.
Окремо варто зважати на строки. Падіння на 41% за поточний рік – наслідок не лише атак, а й обмежень, які діяли раніше. Якщо заборону знято, а домовленість із Вашингтоном тримається, частину втрачених обсягів Росія спробує повернути вже найближчими місяцями. Питання лише в тому, скільки покупців погодяться ризикнути.
Реальна межа для цих поставок – не американське призупинення і навіть не ембарго. Це ціна, за якою барель готові брати покупці в Анкарі, Сан-Паулу чи деінде, і готовність перевізників ризикувати суднами та страховкою. Поки такі охочі є, танкери йтимуть.